Грудень 1918 року або народження Нової Румунії

Принцип національного самовизначення на основі етнічної більшості зіграв вирішальну роль у формуванні нових державних суб'єктів на початку ХХ-го століття та досі діє в міжнародних відносинах.

Steliu Lambru, 28.11.2016, 08:08

Наприкінці Першої світової
війни і переможці, і переможені завершили воєнні дії маючи в пам’яті свіжі
спогади пережитих трагедій, а також з полегшенням і надією на те, що весь цей
жах нарешті закінчився. Румунія була в таборі переможців і возз’єднання з
Банатом, Буковиною і Трансільванією в листопаді – грудні 1918 року призвело до
народження нової Румунії, Румунії, про яку багато хто навіть не мріяв.

У 1918 році на карті
Центральної та Східної Європи з’явилися нові держави, серед них і Велика
Румунія. Нові реалії призвели до перегрупування політичних структур за
національними ознаками і до останнього прояву сучасності – боротьби проти
імперій. Принцип національного самовизначення на основі етнічної більшості зіграв
вирішальну роль у формуванні нових державних суб’єктів та досі діє в
міжнародних відносинах.

Країни Антанти як переможці
у Великій війні висунули свої вимоги переможеним Центральним державам. Крім
того, що зазнали значних територіальних втрат Німеччина, Австро-Угорщина та їх
союзники були змушені заплатити репарації за воєнні збитки. У 1916 році Румунія
уклала з союзниками договір про вступ у війну на боці Антанти і мала право
вимагати максимуму під час укладення мирного договору.

Про те як європейські
країни вийшли з першої в історії Європи великомасштабної війни розповідає
історик Йоан Скурту, викладач кафедри новітньої історії Історичного факультету
Бухарестського університету. Перемир’я означало припинення військових дій і на
цьому тлі можна було скликати мирну конференцію, яка почала свою роботу в січні
1919 року. У цьому контексті були підписані договори з кожною країною альянсу
Центральних держав. Найбільш важливим був договір підписаний з Німеччиною 28
червня 1919 року, що містив положення про позицію Німеччини у відносинах з
іншими державами. У ньому Німеччина зобов’язалася визнати нові кордони Румунії,
виплатити репарації за завдані збитки
під час окупації і особливо за введення в обіг леїв через Генеральний банк
Волощини, що не мали покриття в золоті і були валютою окупанта. Решта положень
стосувалися інших країн, і цей документ став основним договором мирної
конференції, відомим під назвою Версальський договір. Решта договорів з кожною
країною окремо були підписані теж у Версалі, але в різних палацах, тому і мають
різні назви.

Румунська громада в
Австро-Угорщині виступила за об’єднання з Румунією. 28 листопада 1918 року за
ініціативи Румунської Національної Ради, члени Генерального Конгресу Буковини в
Чернівцях одноголосно, за підтримки більшості німецьких і польських
представників, проголосували за об’єднання з Румунією. А 1 грудня 1918 року на
Національних зборах в Алба-Юлії і румуни Банату та Трансільванії проголосували
за об’єднання з Румунією. Резолюцію Національних Зборів про возз’єднання
зачитав Васіле Голдіш, а 3 грудня делегація у складі Александра Вайди Воєводи,
Василя Голдіша та греко-католицького і православного єпископів Юліу Хоссу,
відповідно, Мірона Крісті вручили Резолюцію Національних Зборів в Алба-Юлії
королю Фердинанду. 25 грудня 1918 року Королівським указом проголошується
створення Великої Румунії.

Проте, нова держава мусила
здобути міжнародне визнання, та це виявилося нелегким завданням. Говорить Йоан
Скурту: Проблема полягала в тому, що Йонел Бретіану, який очолив румунську делегацію на Мирній конференції, думав, створив собі ілюзію, що
Румунія буде розглядатися на рівних з іншими. Так само як ми воювали на рівних,
понесли втрати, – казав він, – ми маємо були рівними й на мирній конференції. Але там була сформована група країн Рада
п’яти, яка в дійсності складалась з чотирьох країн: США, Великобританії,
Франції та Італії, і котра приймала остаточні рішення. Звичайно Бретіану вимагав дотримання принципу рівності між країнами переможцями. Але навіть президент США
В.Вільсон заявив ще до початку роботи конференції, що місце і роль кожної
країни залежить від її військової сили. Румунія в порівнянні з тими державами, не
була великою військовою силою. В цьому полягала головна проблема. Звичайно,
були деякі непорозуміння щодо підписання сепаратного миру, зокрема пов’язані з
тим, що нібито договір 1916 року не стосується Бессарабії (нинішньої Республіки
Молдова), а тільки румунських територій в складі Австро-Угорщини. Потім були
проблеми, пов’язані з репарацією збитків, з вільним транзитом товарів, людей і
майна Антанти, що знаходилися на території Румунії, а також із захистом нацменшин.
У зв’язку з цим я хотів би навести слова Бретіану про те, що Румунія готова в
будь-який час надати меншинам ті самі права, що й держави Ради чотирьох. Інакше
кажучи, він вимагав не дискримінувати Румунію, Чехословаччину, Югославію та
Грецію. Звичайно пропозиції Бретіану не знайшли підтримки.

Урешті-решт прем’єр-міністр
Бретіану добився визнання нової держави за підтримки Франції,
але свій підпис на Мирному договорі поклав Александру Вайда Воєвод перший
трансільванець на посаді прем’єр-міністра Великої Румунії. Велика Румунія була грандіозним
проектом, який став реальністю завдяки внеску всіх румунів, але кілька особистостей мали месіанську роль: король Фердинанд I, його дружина Марія і
ліберальний політик Йонел Бретіану. Текст Королівського указу від 25 грудня
підтверджує, урочисто і чітко, національну волю. З огляду на одноголосне рішення Національних зборів в
Алба-Юлії, Ми постановили і проголошуємо: землі, охоплені рішенням Національних Зборів
в Алба-Юлії 18 листопада і грудня 1918 року є і навічно будуть возз’єднані з Королівством Румунії.