Вірменські біженці в Румунії
Першим геноцидом у досить численному списку був геноцид, спрямований проти вірменів в Османській імперії, внаслідок якого загинуло півтора мільйона вірмен.
Steliu Lambru, 06.09.2015, 08:25
Геноцид, тобто масове знищення населення, був яскравою своєрідністю XX століття. Першим геноцидом у досить численному списку був геноцид, спрямований проти вірменів в Османській імперії, внаслідок якого загинуло півтора мільйона вірмен, отже майже половина населення цієї нації. Офіційним мотивом, для турецьких керівників прислужилося звинувачення вірменів у тому, що вони побраталися з російською армією. Дійсними причинами цього були фактично політичні інтереси, націоналізм, ідеологія пантюркізму, економічні інтереси, оскільки в Османській державі торгівля і банки знаходилися в руках вірменів або греків, а також релігійні інтереси, мусульманські релігійні керівники проголосили джихад проти невірних. Мобілізація вірменів на будівництво шляхів та залізниць була початком їхнього масового знищення, засобами голодомору та побоїв. 24 квітня 1915 року Талаат Паша, головний візир й міністр шляхів сполучення видав розпорядження щодо висилки, тобто позбавлення численних вірменських родин права мешкання в Османській імперії.
Більш вдалим з-поміж осуджених на висилку вдалося урятуватися поза кордонами Османської імперії, зокрема в Румуні, про що розповів наш історик Едуард Антоніан. Наш співрозмовник відмітив, що історія вірменських біженців до Румунії почалася в кінці XIX століття внаслідок геноциду, що мав місце у 1895-1896 роках: За наказом султана Абдула Хаміда II, прозваного червоним султаном, майже 350 тисяч вірменів були знищені. У ті часи значна частина вірменської громади Османської імперії знайшла собі притулок і в Румунії. І нині майже 10% вірменської громади, що мешкає в Румунії, становлять спадкоємці тих, хто прибув сюди внаслідок першого геноциду. Перші біженці ще посідали досить добре фінансове становище й мали можливість взяти з собою певну суму грошей. Вони відкрили в Румунії крамниці та тримали зв’язки з давньою вірменською громадою в Румунії й повністю включилися в життя румунського суспільства.
Ми запитали Едуарда Антоніана, як зуміли урятуватися біженці, які знайшли порятунок в Румунії? Ось, що відповів: Одним з тих нещасливців допомогло навіть цивільне турецьке або арабське населення, іншим мабуть трапилася щаслива пригода. Численним біженцям удалося підкупити османських керівників, інші мали можливість одержати допомогу іноземних місіонерів, зокрема американських, які діяли досить активно, маючи на увазі, що США були нейтральною країною. Американський посол Генрі Моргентау написав пізніше книгу спогадів, у якій засудив злочини проти вірменів. Біженцям допомогли також данські місіонери та німецькі місіонери-протестанти.
Згідно з підрахунками істориків у Румунії знайшли собі притулок й підтримку автохтонної вірменської громади майже 20 тисяч вірменських біженців, з-поміж яких майже чверть становили діти-сироти. Хвилі біженців напливали послідовно одна за одною, особливо після закінчення війни. Едуард Антоніан представив шлях біженців, які 100 років тому шукали собі місце у тому хаосі зруйнування й смерті, а саме: Із Стамбула мій прадід разом із дітьми прибув на французькому пароплаві у Констанцу. Цим же пароплавом до Констанци прибули декілька тисяч сиріт внаслідок геноциду. У Констанці мешкала добре організована та фінансово-забезпечена вірменська громада, знаменитостями якої були такі вірмени як Крікор Замбакчан, Грігоре Транку-Яш, брати Менісаріан, які були найбільшими торговцями зерна у Південно-Східній Європі. Слід згадати, що громадська організація Спілка вірмен була заснована в 1919 році саме з метою надання допомоги біженцям. Першим Головою цієї спілки був Грігоре Транку- Яш. Прибуття біженців у Констанцу злякало людей. Кореспонденти газети Адеверул (Правда), акредитовані в Стамбулі, розповіли про страхіття геноциду. Отже румунському суспільству було відомо про те, що трапилося з вірменами в Османській імперії. Арменад Манісаріан, другий голова Спілки вірменів був прийнятий Бретіану, прем’єр-міністром Румунії і запропонував свої послуги щодо вірменських біженців. Бретіану спитав його, чи бере він на себе відповідальність бути гарантом біженців. Манісаріан підтвердив своє рішення. Отже шлях був відкритий, біженці зупинилися в Румунії, румунське громадянство вони отримали пізніше. Біженці, як-будь які інші апатриди, посідали лише паспорт Нансена, отже мали право лише на одну подорож. З нагоди прибуття сиріт вірменська громада Румунії придбала біля Ясс, у місцевості Струнга, декілька гектарів землі, збудувала дитячий будинок для сиріт, де викладали вчителі та виховательки. Тут діти-сироти здобули освіти та ремесло, необхідні засоби для життя. Численні вірменські родини, які мешкали в Румунії, усиновили багато дітей-сиріт. Згодом вихованці цього будинку стали ремісниками, відкрили свої крамниці тощо, як це зробив і мій прадід, який мав у Бухаресті шевську майстерню.
У плині часу травми війни лише затушувалися, однак залишилися у пам’яті вірменської громади. Едуард Антоніан відмічає, що у житті вірменських біженців, які оселилися в Румунії, завжди були важкі спогади минулого й сподівання на краще майбутнє: Вірменські біженці з Османської імперії постійно вважали себе чесними громадянами цієї імперії, платили податки, служили у османському війську, знали добре турецьку мову. Дехто з вірменської громади, що оселилася в Румунії, пригадував, що батьки іноді розмовляли між собою турецькою мовою, якщо хотіли затаїти від дітей певний секрет.. І нині декілька старожителів громади, бувших біженців розмовляють між собою по-турецьки. На жаль, у 1945 році, частина колишніх вірменів, обманутих радянською пропагандою, репатріювалися у Вірменію. Вони повірили тому, що вони мають тепер власну країну. У 1991 році, коли Вірменія проголосила свою незалежність, дехто з нащадків тих, які репатріювалися у Радянську Вірменію, повернулися в Румунію.
Вірменські біженці, які знайшли собі тоді притулок у Румунії, мабуть урятувалися, щоб розповісти світу про жахи геноциду, що мав місце в Османській імперії в 1915 році, щоб жорстокість поступилася перед людяністю.