Домашня сторінка » Панорамний огляд Румунії » Сторінки історії » Відновлення протестної культури в Румунії

Відновлення протестної культури в Румунії

Steliu Lambru, 30.09.2019, 04:37

Поряд із загальним
голосуванням, протест є максимальною формою вільного висловлення думок у
сучасному суспільстві. Іскра протестів підпалилася під час Французької революції кінця
18 століття. Протест завжди був показником, за яким вимірювався рівень свободи сучасного суспільства
та його різноманітність. Тирани XX століття проявили патологічну неприязнь
до протестів. Цю відразу також успадкували неліберальні та популістські лідери сучасного періоду, які, на щастя, не
змогли спрямувати її на ліквідацію протесту, як це зробили комунізм і фашизм.

У міжвоєнній Румунії
протест був поширеною формою прояву незгоди соціальної чи політичної групи з
політикою влади. Але з 1945 року, рік встановлення в Румунії комуністичної влади, протест
жорстоко придушувався. Незважаючи на це, між 1945 та 1989 рр. румуни протестували, коли умови
праці та життя ставали нестерпними, прикладом цього будучи страйки шахтарів від 1977 року та страйки робітників брашовських підприємств «Червоний
прапор» і «Трактор». У 1989 році, як помста історії, румуни відновили свою свободу
протестувати саме через низку масових протестів, які призвели до повалення комуністичного режиму. З
того часу, новітню історію Румунії можна писати і з точки зору повернення до
культури протесту.

Поетеса Ана Бландіана, опонентка
комуністичного
режиму та одна з тих, хто сприяв відродженню протесту в Румунії, відкрила виставку під
назвою Демократія
і протест. Ана Бландіана сказала, що метою цього заходу було пригадати моменти, які
призвели до відновлення протестного духу:
«Ця ідея, не будучи
оригінальною, містить деякі особливі акценти сьогодення. Ми хотіли зібрати разом
всю інформацію про масштабні заходи протесту, що відбулися в Румунії з 1945 року,
від першого протесту проти комунізму і до
протестів на площі Вікторія з 2017 року, між якими
минуло понад 70 років, з яких 30 років – були роками свободи і 45 років диктатури. Це своєрідний
виступ на користь створення культури протесту. Справжня цивілізація також має культуру
протесту, а культура протесту означає визнання моментів протесту. Мене
здивував той факт, що під час протестів на користь Рошія Монтане говорилося, що це були першими протестами у
новітній історії Румунії. Тим більше, що на протестах з 2017 року на Площі Вікторієй (укр.
«Перемоги») половина
протестувальники були тими, хто протестував на Університетській площі 20 років
тому. На жаль, протестуючі з2017 року просто не знали про це.Ми живемо в суспільстві, яке
руйнує пам’ять. Не йдеться про недобросовісність, це було поганою прикметою, що може викликати
занепокоєння у зв’язку з майбутнім покоління, яке не хоче мати жодного зв’язку зі своїми
попередниками.»

Але наявність протесту не означає, що він є завжди корисним для демократії. Ана Бландіана: «Я отримала книгу із США, яка називаєтьсяМова протесту, і має на обкладинці знак анархії,
відоме
анархістське коло. Там я виявила відмінності між протестами, наскільки вони є різними. Для американця, який
написав цю книгу, протест був формою заперечення суспільства, анархія – це те, що найчастіше
хоче знищувати
суспільство не показуючи чим його можна замінити. Протести, які ми продумали, – це були протестами заради правової держави, заради
верховенства закону, на користь можливості знову жити в правовій державі. Заради чого, наприклад, протестували працівники
в Брашові у 1987
році? Послідувало
згодом 10-ліття протестів організації Громадянський альянс, що було лише закликом і протестом проти
відмови у відновленні верховенства права, яке повинно було бути здійснене на основі Тімішорського проголошення. А протести 2017
року – це лише протести тих, хто не хоче примиритися із тим, що Румунія не здатна стати справжньою
правовою державою.»

Культура протесту повернулася до повсякденної поведінки
румунів після майже 50 років від її придушення. У 90-х роках панувало поширення
протесту в різних його формах – від мирного, який залишається найбільш
конструктивним, до крайнього, насильницького. Політичний протест був
головною темою перших сторінок газет і новиною,
що відкривав журнали новин радіо та
телеканалів. 52-денний марафонський мітинг на Університетській площі з квітня-травня 1990 року залишився найважливішою віхою у
бажанні сказати «ні» тоді, коли група людей відчувала, що політика не веде суспільство
до загального блага. Можна сказати, що відродження протесту в Румунії після
1989 року було пов’язане з відродженням демократії та політики, підключенням
громадян до природного: прагнення до суспільних інтересів та
загального блага.