Віденський арбітраж
У четвертому десятилітті ХХ -го століття, Румунія утверджувала зовнішню політику, яка б забезпечувала їй цілісність кордонів. З 1938 року Німеччина проявилась, як сила із все більшим впливом в Європі...
Steliu Lambru, 08.09.2014, 10:52
У четвертому десятилітті ХХ -го століття, Румунія утверджувала зовнішню політику, яка б забезпечувала їй цілісність кордонів. З 1938 року Німеччина проявилась, як сила із все більшим впливом в Європі, у той час як Франція і Великобританія проводили оборонну політику. Таким чином, Румунія наближається до Німеччини, єдина, яка могла гарантувати їй непорушність кордонів. Наближення здійснюється непереконливо, але, після капітуляції Франції влітку 1940 Угорщина та Болгарія, країни союзники Німеччини, котрі мали територіальні претензії до Румунії, скористались своєю вигідною позицією, щоб задовольнити свої вимоги.
Георге Барбул брав участь в переговорах, унаслідок яких Румунія була змушена віддати Північну Трансільванію Угорщині, влітку 1940 року. Він пригадав в інтервю 1995 року Центру усної історії Румунського товариства радіомовлення обставини наближення Румунії до Німеччини: “Йдеться про лист Гітлера від 15 липня 1940 року, який є відповіддю на лист короля Карола, що пропонував йому дружбу Румунії. Потім Гітлер говорить про територіальні питання, стверджуючи, що Румунія, в той час, коли її силова позиція була сприятливою, анексувала території своїх сусідів. Тепер, ця силова позиція зникнувши, здавалося природним для Гітлера сприяти переговорам між Румунією та Угорщиною, з одного боку, і Румунією і Болгарією, з іншого. Бессарабія вже була втрачена. І Гітлер сказав, що якщо цього не буде зроблено, тобто не буде досягнуто домовленості, Німеччина вже не буде зацікавлена тим, що відбувається в Південно-Східній Європі, будучи досить сильною, щоб їй не потрібно навіть нашої нафти. Це був свого роду ультиматум. Тобто Гітлер сказав, справляйтись, якщо ви не хочете сісти за стіл переговорів з вашими сусідами. У першу чергу була ворожість Росії, потім були Угорщина та Болгарія. Це була дуже складна ситуація .”
У цій ситуації, Румунія готова почати переговори з Угорщиною та Болгарією. 16 серпня 1940 в місті Турну-Северін розпочались румунсько-угорські переговори. Угорська делегація зажадала від румунської делегації на чолі з Валером Поп територію в 69 000 квадратних км, населення якої складало 3 900 000 жителів. Секретар румунської делегації на переговорах Георге Барбул нагадує атмосферу переговорів: “Ми знаходились на кораблі причаленому в дунайському порті Турну Северін, і ходили до префектури або мерії для зустрічі з угорцями. Угорську делегацію очолював граф Горі. Переговори тривали три дні, якщо я не помиляюся, можливо й 4. Кожен день те ж саме відбувалося. Угорці питали нас. Яку територію ви готові віддати нам? При цьому, Валер Поп, глава румунської делегації, завжди відповідав: немає територіального питання між Румунією та Угорщиною, є питання національностей. Віддамо стільки території скільки буде необхідно для обміну населенням, що буде досягнуто між Румунією і Угорщиною. Тобто угорців з Центральної Трансільванії, угорців з міста Тиргу-Муреш та інших місць буде переселено до нашого західного кордону в регіон Крішана, а румунів переселено труди звідки пішли угорці. Це був румунський варіант, з яким угорці ніяк не погоджувались і повторювали на наступний день те саме запитання. Котрі території віддаєте? І Валер Поп відповідав так само. Потім він з Горі усамітнились. Ми з угорцями за столом переговорів продовжували обговорювати це питання. Ані ці дискусії не призвели до ніяких результатів, у зв’язку з чим переговори в місті Турну-Северін призупинено. Не було досягнуто нічого позитивного “.
Невдоволена провалом зустрічі, Угорщина попросила Німеччину та Італію втрутитися, щоб врегулювати конфлікт. 26 серпня 1940, міністри закордонних справ Німеччини та Італії, Ріббентроп і Чіано, запрошують двох сторін на посередництво. Запрошена у Відень, на зустріч з представниками Угорщини, Румунія була представлена міністром закордонних справ Міхаїлом Маноїлеску для чергових переговорів. Георге Барбул: “Переговори не відбулись. Маноїлеску, який був главою нашої делегації, представлено нову карту Румунії. У зв’язку з чим Маноїлеску підвищився тиск крові. Швидко прибув австрійський лікар, який поміряв йому тиск. Не було що робити, як тільки повідомити Бухарест, який вагався згодитись з цим. Невизначеність продовжувалась до тих пір, коли підтвердження надійшло з Бухареста. Між тим, німці наполягали і стверджували, що йдеться про домовленість між радянцями та Угорщиною, і в разі провалу арбітражу у Відні, вони спільно з військами підуть проти нас. Там йшлося і про те, що росіяни підуть аж до Східних Карпат, а угорці окупують частину Трансільванії. Вже 24 серпня німці повідомили нам, що радянці стягують війська до річки Прут. Здається це схоже на правду, але навіть сьогодні ми не можемо сказати з точністю, чи це був шантаж чи реальність. “
Роздратовані відмовою румунів врегулювати це спірне питання, Ріббентроп і Чіано пригрозили Маноїлеску, що будь-яка нова відмова буде мати дуже серйозні наслідки для Румунії. 19 з членів Королівської Ради, яка зустрілась в Бухаресті, висловились за прийняття арбітражу Осі, і 10 проти. Наступного дня, у палаці Белведере, чотири делегації підписали документ про арбітраж, за яким Північна Трансільванія відійшла до Угорщини. Після чотирьох років, внаслідок більш жорстких переговорів Північна Трансільванія повертається до складу Румунії.