Відбудова Румунії після війни

Рани війни загоюються набагато важче, коли в суспільстві, яке намагається зцілити, не діє принцип соціальної справедливості. Комуністичний режим, принесений на багнетах Червоної армії у всі країни Центральної та Східної Європ...

Steliu Lambru, 06.08.2018, 06:12

Відновлення людства після війни є дуже важким. Окрім матеріального
руйнування, люди мають змиритися з втратою своїх близьких, що вимагає більш
тривалого часу. Але необхідність усунення наслідків війни і тиск нового
покоління, урешті-решт, змушують долати будь-яку перешкоду.

Але рани війни загоюються набагато важче, коли в
суспільстві, яке намагається зцілити, не діє принцип соціальної справедливості.
Комуністичний режим, принесений на багнетах Червоної армії у всі країни
Центральної та Східної Європи, намагався відновити суспільства, в яких прийшов
до влади через насильство та переслідуючи інакодумців. Це пережила й Румунія,
відновлення якої було складнішим, ніж будь-якої іншої країни, неокупованої
радянськими військами, навіть якщо вона зазнала менше руйнувань в роки війни. У
середині 40-х років, коли все було непевним і люди намагалися якось відновити своє
життя, нова комуністична влада була неспроможна впоратися з післявоєнними
труднощами, які було важко подолати з огляду на непрофесійність багатьох
посадовців, котрі не мали політичного та управлінського досвіду, оскільки
призначалися на державні посади не за певні заслуги, а за принципом особистої
відданості.

Основними проблемами, з якими стикалося населення, були
нестача продовольства, опалення помешкань та міська мобільність. Штефан Бирля
був звичайним юнаком, який в середині ’40-их років минулого сторіччя
закінчив ліцей. Пізніше він зійшов на найвищі щаблі партійної ієрархічної
драбини. В інтерв’ю Центру усної історії Румунського радіо, записаному в 2002
році, він розповів про щоденні труднощі, з якими стикалися мешканці Бухареста та
інших великих міст Румунії.«У ’46-му почалися величезні проблеми з
постачанням, які були й в ’45-му. Були труднощі з перевезеннями, постачанням з
різними аспектами повсякденного життя, паливом. У ’46-му почала відновлюватися
економічна діяльність, якою вона була, тоді – капіталістичною, кооперативною,
приватною, про державну нема що й говорити… Заоохочувалася всіма можливими
способами, що призвело до створення нових робочих місць. Усі люди, які тікали
від війни, почали повертатися додому, запрацювали школи, а найбільшою проблемою
був транспорт. Було жахливо, я описав це в кількох словах, але хто пережив той
період запам’ятав на все життя, що таке наслідки війни.»

Громадський транспорт у Бухаресті був жахливим. Умови
проїзду важко уявити, крім цього на пасажирів спіткало чимало трагедій.
Розповідає Штефан Бирля. «Люди висіли на сходинах трамваю, одною рукою
тримаючись за поруччя, або на автозчепі. У 45-му значна частина мешканців
Бухареста покинула столицю, а потім люди почали повертатися. Допоки люди
знайшли собі місце і більш-менш стабілізувалися, прийшла рання зима. У 45-му
році на трамвай чекали не 5-10 хвилин, а до півгодини. Їх було мало. Я жив у
мікрорайоні Генча, і ходив у школи їм. Лазера у центрі, так само багато дітей з
мікрорайону 13 вересня йшли у центр. Я мав вставати на годину-дві раніше, аби
спробувати зловити трамвай. Мені пощастило, що перед нашим будинком була
передостання зупинка, а трохи далі була кінцева. Тому я сідав на трамвай у
зворотньому напрямку. З кінцевої й до нашого будинку він вже був повний. А
після зупинки на Антієріане та Петре Іспіреску місце було тільки на автозчепі.
На ньому була якась бляха, на неї люди і сідали. Були й смертельні випадки,
люди падали звідти, траплялися різні нещасні випадки, це було звичайним явищем.
Це була перша проблема дня, як дістатися на роботу, в школу тощо. Не кажучи вже
про літо, коли ми йшли пішки з дому, з Генчі, до ліцею ім. Лазера в центрі. До
дому поверталися так само пішки.»

Постачання населення продуктами
харчування було іншим надзвичайно складним питанням. Уряд і місцева влада
знайшли рішення – картки, щоб впоратися з цією проблемою, але це рішення не
вирішувало її. Штефан Бирля розповідає. «Що стосується постачання хліба
та м’яса, ситуація була дуже складною. Вони видавалися виключно по картках, але
часто не поступало навіть і це м’ясо. Хліб був, але не завжди скільки потрібно,
і можете собі уявити які там були черги. Люди прокидалися о другій-третій ранку
і ставали в чергу за м’ясом. Найбільше страждання в своєму житті я пережив, коли
ми не змогли переконати Чаушеску і він знову запровадив цю прокляту карткову
систему та обмеження на продовольчі продукти. У Румунії не було ніякої
необхідності в цьому, це відкинуло країну на роки назад, тобто я знову згадав
про тяжкі роки свого юнацтва. Але Чаушеску таки зробив це, зробив величезну
дурість. Він сказав, що країна має віддавати великий зовнішній борг. Але в
дійсності він був відносно невеликим – 12 чи 13 мільярдів доларів, тобто значно
меншим ніж, наприклад, борг угорців, поляків тощо.»

Матеріальна реконструкція Румунії після Другої світової
війни стала великим випробуванням для румунського народу, з яким людям
вдавалося впоратися ціною неймовірних зусиль. Можливо румунам було б набагато простіше це зробити в умовах демократичного політичного режиму, без
надмірного тиску комуністичної ідеології.