Домашня сторінка » Панорамний огляд Румунії » Сторінки історії » В’язниця Дофтана

В’язниця Дофтана

У Румунії в'язниця Дофтана була місцем, де громадськості розповідали про те, як важко доводилося комуністам.

Steliu Lambru, 09.10.2023, 06:14

Тоталітарні режими та їхні люди,
лідери і рядові члени комуністичних і фашистських партій, істерично кричали на
весь світ про страждання і переслідування, яких вони зазнають від
демократичного режиму. Але, прийшовши до влади в державі, тоталітарні партії використовували
своє міфологічне минуле, щоб по-справжньому встановити терор у суспільстві.
Великим майстром терору і брехні, безсумнівно, був комуністичний партійний
режим. Він будував міфологічні фортеці зі страждань своїх лідерів і членів,
публічною репрезентацією яких були музеї, відкриті у в’язницях, де їх
ув’язнювали за тероризм та інші злочини.

У Румунії в’язниця Дофтана була
місцем, де громадськості розповідали про те, як важко доводилося комуністам.
Розташована в прикарпатському регіоні, приблизно за 120 кілометрів на північ
від Бухареста, в’язниця була відкрита в 1895 році. Хоча вона відома як в’язниця
комуністів або румунська Бастилія, що переносить думкою до
Французької революції, Корнеліу Зеля Кодряну і Горія Сіма, два керівники праворадикальної Залізної
гвардії, також були ув’язнені в Дофтані. Дофтана була місцем ув’язнення першого
покоління майбутніх лідерів Комуністичної партії, серед яких і Георге Георгіу-Дежа або румунський Сталін, Ківу
Стойка, Александру Могьорош, Георге Апостол, а також другого покоління, таких
як Ніколає Чаушеску та Грігоре Преотяса.

Музейна пригода в’язниці Дофтана
розпочалася у 1949 році. Після приходу до влади прорадянського уряду на чолі з
Петром Грозою 6 березня 1945 року, кулаком радянського посланника Андрія
Вишинського, побитого в кабінеті короля Міхая І, тодішній уряд почав змінювати Румунію. На реконструкцію в’язниці-музею Дофтана були
виділені дуже великі для того часу гострих повоєнних нестатків кошти.
Асоціація колишніх антифашистських політв’язнів Румунії, філія Міжнародної
федерації колишніх політв’язнів-жертв фашизму, та Румунська асоціація зав’язків
з Радянським Союзом брали безпосередню участь у цьому проєкті. Історик Інституту історії ім. Ніколая Йорги, що діє при Румунській Академії Крістіан Васіле дослідив те, як комуністичний режим пропагандистськи музеєфікував історію Румунії
після 1945 року. 10 листопада 1940 року в’язниця Дофтана була зруйнована,
багато стін обвалилися і залишалися такими до 1948 року. Комуністи відбудували
цей музей майже з нуля, як вони хотіли, не зовсім так, як він виглядав раніше.
Вони вклали туди мільйони, є бухгалтерська звітність, скільки грошей було
вкладено тоді.

Дофтана була живою історією
румунського комунізму і запропонувала румунському суспільству мінливе минуле,
що відповідає майбутньому. Крістіан Васіле розповідає. До 1965 року багато
говорили про камеру товариша Георгіу-Дежа, після 1965 року – про камеру
товариша Чаушеску. Чи була Дофтана справжнім музеєм національної історії?
Порівняння з Французькою революцією стало ще більш виразним з березня 1948
року, коли було оголошено, що Дофтана стане національним музеєм, оскільки
колишню в’язницю називали Бастилією румунського опору. Не створювався
національний історичний музей, а музей, який розповідав про репресії, жертвами
яких стали комуністи, перетворювався на національний музей. Крім того,
принаймні підсвідомо, було передано повідомлення, що майбутній музей у Дофтані
або майбутній партійний музей, однією з філій яких є Дофтана, насправді буде
справжнім музеєм національної історії. Згодом ця ідея була відкладена на другій план, а потім і зовсім відкинута.

Дофтана стала
місцем світського паломництва для прихильників комуністичного режиму. На території колишньої
в’язниці школи та ліцеї проводили різні заходи з дітьми та молоддю, влаштовували урочисті
прийоми в піонерські організації. Культ Дофтани дійшов і до мистецької
творчості, символічними в цьому відношенні є хоровий твір Я дивлюся з
Дофтани та симфонічна поема Падіння Дофтани Альфреда
Мендельсона 1950 року. Найбільш популяризованою постаттю з Дофтани був Іліє
Пінтіліє, який загинув під час землетрусу 1940 року і був музеєфікований,
оскільки був етнічним румуном і членом Центрального комітету Комуністичної
партії Румунії. Крім того, ім’я Іліє Пінтіліє було присвоєно одному з
проспектів.

Крістіан Васіле каже, що суперництво, політична боротьба і зведення
рахунків всередині РКП відіграли важливу роль у репрезентації в музеї
ув’язнених комуністів. Наприклад, фігури Лукреція Петрешкану, Василя Луки та
Ани Паукер, супротивників лідера Дежа, були виставлені в Дофтані, а потім
вилучені. Штефан Форіш навіть не розглядався. Петрешкану не тільки
врахований на початковій музейній виставці, він входив до Центрального
комітету тієї Антифашистської федерації яка утворила музейнмй комітет Дофтани, в 1947
році, він там був четвертим. Першим був Деж, потім – Теогарі Джорджеску і Лука,а після них – Петрешкану. Тож задумані музейні легенди були зрозумілі. Але прийшов лютий 1948
року і Петрашкану був виключений з комуністичної спільноти, а згодом була видалена будь-яка згадка про нього. Потім, у 1952 році Ану Паукер також виключили з
музейної експозиції, Лука також зник, як і Теогарі Джорджеску.