Возз’єднання Бессарабії з Румунією

99 років тому, 27 березня 1918 року, Сфатул Церій - вищий представницький орган державної влади, проголосував за приєднання Бессарабії до Королівства Румунія.

Steliu Lambru, 03.04.2017, 07:02

27 березня 1918 року Сфатул Церій – вищий
представницький орган державної влади, проголосував за приєднання Бессарабії до
Королівства Румунія. Це рішення, що поклало край територіальному захопленню
1812 року, в нестабільних умовах Першої світової війни виявилося найкращим
політичним вибором. Залишившись без підтримки на Східному фронті після виходу
Росії з війни, Румунія зажадала перемир’я на тлі, з одного боку окупації
Центральних держав, а з іншого – відступу російської армії, охопленої
більшовицько-революційною лихоманкою.

Провідний молдовський політик тих часів, доктор
медичних наук Данієль Чугуряну був одним з найбільш завзятих прихильників злуки
Бессарабії з Румунією. Данієль Чугуряну походив із давньої родини молдовських
бояр Хотинського повіту. У 1905 році він став студентом Київського медичного
університету, який закінчив з відзнакою у 1913 році за спеціальністю
хірург-уролог. Будучи студентом, він заснував історико-культурний гурток
«Пробудження» разом з істориком Штефаном Чобану, письменником Алексієм
Матеєвічем та інженером Ніколаєм Кодряну.

Його син, Георге Чугуряну, в інтерв’ю Центру
усної історії Румунського радіо, записаному в 1993 році, розповів про свого
батька та згадав про розповіді останнього щодо політичної складової, яку мав Сфатул Церій,
бесарабський орган, що відіграв вирішальну роль у возз’єднанні цієї провінції з Румунією. «У 1917 році він взяв участь у створенні парламенту колишньої
Молдовської республіки – Сфатул Церій, який провів своє перше засідання 25 листопада
1917 року, а 27 листопада проголосив автономію Молдовської республіки у складі
Російської імперії. Сфатул Церій виглядав приблизно наступним чином: крім
кількох менш важливих політичних фракцій, створених за етнічною ознакою, таких
як Союз німців, Союз гагаузів, євреїв, українців і поляків, у ньому були два
великі політичні угруповання. Це була так звана фракція селян, яку очолював
Іон Інкулец, за підтримки Пантелеймона Ерхана та Пантелеймона Халіппи, а також
фракція тих, хто відстоював автономію Бессарабії в складі Російської імперії.
Цей був Молдовський блок, який очолювали Данієль Чугуряну, Іон
Буздуган, Антон Кріган, Штефан Холбан, Дімітріє Богоз тощо.»

Об’єднання виявилося непростим кроком, хоча багато бесарабських лідерів були переконаними
націоналістами. Анархія, яка настала після приходу до влади у Петрограді
більшовиків викликала велике занепокоєння. Розповідає Георге Чугуряну. «На
першому етапі, влада була в руках селянської фракції, а Іон Інкулец очолив
парламент. Пателеймон Ерхан став головою уряду, який працював під юрисдикцією
центрального уряду в Петрограді. Перший період тривав з першого засідання 25
листопада 1917 року до 14 січня 1918 року. У цей період і до утворення Сфатул Церій спостерігався великий наплив російських дезертирів з молдовського
фронту. Масове дезертирство було викликано більшовицькою революцію в Росії. Їх
дорога додому пролягала через Бессарабією, де солдати вдавалися до грабежів і
вбивств, до чого додавалися й діяння місцевих покидьків. Ситуація стала нестерпною,
бо вони були керовані народними комісарами та розв’язали справжнє полювання на
лідерів румунського патріотичного руху. Ними був убитий Симон Гурафа, до слова,
мій хрещений батько. Його вбила група дезертирів у винограднику Ходороджі,
іншого великого румунського патріоту. Мій батько тоді був змушений ховатися, зникнути на певний час, тому що в
іншому випадку він був би, звичайно, однією з перших жертв.»

Опинившись перед загрозою повного знищення,
бесарабські лідери звернулися по допомогу румунської армії для відновлення
правопорядку. Розповідає Георге Чугуряну: «Криза досягла свого піку. У на
початку січня 1918 року на станції Кишинева були розстріляні трансильванські
добровольці, які прибули допомогти Бессарабії в боротьбі з цими бандами. Ці дії
спонукали лідерів Молдовського блоку, який на той час перебував в опозиції,
провести таємну зустріч в помешканні інженера Ніколая Кодряну. Засідання очолив
мій батько. На ньому було прийнято рішення відправити емісарів в Ясси, до Уряду
Румунії, просити про допомогу румунської армії, щоб покласти край цим масовим
вбивствам і злочинам. Емісари Молдовського блоку прибули до Ясс і передали
прохання відправити румунський корпус, що мало блискавичний ефект. Наступного
дня, незважаючи на дуже складне становище, військовий корпус, що брав участь у
бойових діях здовж карпатської дуги під командуванням генерала Ернеста Броштяну
був відправлений в Бессарабію. Цей корпус увійшов в Бессарабію приблизно 9
січня, тобто всього через 3 днів, перейшов Прут і рушив до Кишинева. Тим часом
була досить незрозуміла для членів Сфатул Церій реакція бесарабського уряду, у
вигляді телеграми протесту до Уряду Румунії в Яссах, підписаної Іоном Інкулецом
та Пателеймоном Ерханом, головою виконавчого органу. У ньому вони виловили
гострий протест проти приходу румунської армії на територію Бессарабії.»

Возз’єднання Бессарабії з Королівством Румунія у
березні 1918 року, навіть якщо спочатку
не всі були з ним згоді, стало тим рішенням, що принесло мир і спокій після чотирьох років кровопролитної війни та
періоду анархії.