Архітектура міжвоєнного Бухареста
Починаючи з другої половини XIX-го століття Бухарест зазнав кілька етапів міського розвитку.
Steliu Lambru, 03.09.2018, 07:43
Починаючи з другої половини
XIX-го століття Бухарест зазнав кілька етапів міського розвитку. Але коли ми говоримо про розвиток Бухареста, не
можна обмежуватися лише столицею, а слід враховувати й розвиток всієї Румунії, оскільки
головне місто країни ніколи не
розвивається саме по собі. Бухарест є виразником всього, що припускає
урбаністичний розвиток в Румунії під впливом західної архітектури, що стало
синонімом модернізації, а також з урахуванням традиційної румунської
архітектури.
Між першою і другою світовими війнами відбулося найважливіше перетворення
Бухареста, особливо з 1930 по 1940 роки, під час правління короля Кароля II-го. Викладач Університету архітектури й
урбанізму імені Йона Мінку, професор Сорін Васілеску, розповів, що міжвоєнна
архітектура Бухареста розвивалася під впливом королів Румунії. «Коли мова йде
про румунську міжвоєнну архітектуру, це означає, що йдеться про королівську
архітектуру. У Бухаресті можна говорити про етап Кароля І-го, про етап, що відповідає
періоду правління Фердинанда I-го і про неймовірний етап Кароля II-го, який в розмовах з тодішнім мером говорив, що хоче бачити море. Тобто
він хотів розширити існуючу площу, щоб відкрити з Королівського палацу вид на
панораму всієї площі аж до бульвару, зіпсовану будівлями навколо Королівського
фонду, що мало-помалу зникали. Це проект, що призвів до радикальної зміни
вигляду Палацової площі, яка отримала свій нинішній вигляд. Ліворуч і праворуч
від Королівського фонду, де зараз працює Центральна університетська бібліотека,
були дві великі будівлі. В одній з них діяв румунський Жокей клуб, а
Міністерство внутрішніх справ, колишній ЦК Комуністичної партії Румунії
фактично знаходилося на іншій площі. Роботи з розширення Палацової площі, як і
будь-який архітектурний проект – похвальний і, водночас, суперечливий,
завершилися зведенням однієї з найбільш вражаючої бухарестської будівлі в стилі
ар-нуво, за проектом Даніеля Ренара і Теофіля Брадо – «Атене Палас».»
Найбільш впливовим стилем в архітектурі Бухареста був ар-нуво. Але було й
так зване «державне мистецтво», як наприклад «італійський фашизм»,
архітектурний стиль епохи Беніто Мусоліні і, наприкінці 20-х – на початку 30-х
років ХХ-го сторіччя – стиль ар-деко з Північної Америки. Сорін Васілеску розповів,
що ар-нуво приніс модернізм у румунську архітектуру. «Блискучий ар-нуво у нас
має декілька варіантів: французький ар-нуво, здійснений французькими
архітекторами, французький ар-нуво, здійснений румунськими архітекторами,
трансильванський ар-нуво, здійснений угорськими архітекторами школи Едьона
Лехнера, який, у свою чергу, був виразником Віденської сецесії. Були численні
джерела натхнення для Румунії. Ар-нуво став для Волощини моментом переходу з
одного світу на інший, остаточним розрізанням пуповини між сучасністю та
історизмом. Не випадково італійський історик мистецтва Джуліо Карло Арган
казав, що першою формою сучасності був ар-нуво. Незалежно від того чи ми
говоримо про неорумунський, прото-ар-нуво, або про Сецесію в Трансільванії,
Банаті і Буковині, в основному це одне й те саме. Це перший період, коли ми
почали бути «в часі», тобто наша архітектура не відставала, не поступалася
західній.»
Традиційні впливи були не менш важливими у виникненні сучасного румунського
стилю в архітектурі Бухареста. Його назвали неорумунським стилем. Сорін
Васілеску. «Наш прото-ар-нуво, з яким тісно пов’язане прізвище архітектора Йона
Мінку, є, з точки зору інваріантів та специфічних стилістичних елементів,
течією, якій були характерні основні
форми з історії нашої архітектури. Це не означає, що ми вплинули на світ західної архітектури, але, безумовно, наші архітектори, як
мисливські собаки, відчули тодішні реалії, процес стилістичного осмислення, що
відбувався в архітектурі та спосіб, в який елементи традиції могли бути
перекладені інакше. Якби традиція вимірювалася в літрах, то сучасність
вимірювалась би в метрах. Це різні одиниці вимірювання, які не можуть бути
гармонійно прив’язані одне до одного. Але спроби наших архітекторів знайти
власну ідентичність беруть свої почати з часів Константіна Бринковяну. Не
випадково цінності неорумунського стилю є цінностями, які переймають,
обробляють, перетворюють, змінюють шкалу з багатьох причин. Великомасштабні
вишукані елементи епохи Бринковяну використали в планіметрії і з дотриманням
західних композиційних принципів східні цінності. Саме це стало джерелом першої
форми румунського модернізму. Нам слід просто прогулятися Бухарестом і побачити
неорумунські твори Петра Антонеску. Вони були вражаючими, але й критиковані,
тому що вони змінювали масштаб традиційних цінностей. Але мало хто тоді думав,
що зміна масштабів будівель Петра Антонеску була тісно пов’язана зі зміною
масштабу Румунії, територія якої рівно 100 років тому подвоїлася. Мерія столиці
країни з 8-мільйонним населенням повинна мати одну розміри, а мерія головного
міста країни з 18-мільйонним населенням, якою була Румунія 100 років тому після
возз’єднання румунських земель, – зовсім інші розміри.»
Міжвоєнна архітектура Бухареста зуміла надолужити відставання від Заходу та
інновацій. Незважаючи на суперечливі урбаністичні перетворення після 1945 року,
головний відбиток на вигляд румунської столиці наклало покоління архітекторів
часів монархії.
