ІХ Єврорегіональний театральний фестиваль в Тімішоарі

Єврорегіональний театральний фестиваль в Тімішоарі (TESZT) є одним з важливих проектів Угорського державного театру Чікі Гергей і проводиться щорічно в останню неділю травня.

Warning: Trying to access array offset on null in /home/web/rri.ro/public/wp-content/themes/rri/template-parts/content.php on line 98
România Internațional, 30.07.2016, 10:25

Єврорегіональний театральний фестиваль в Тімішоарі (TESZT) є одним з важливих проектів Угорського державного театру Чікі Гергей і проводиться щорічно в останню неділю травня. У місті культурного розмаїття, фестиваль пропонує підкреслити багатокультурність та ознайомлення глядачів з найновішими театральними подіями єврорегіону ДМКТ (Дунай-Кріш-Муреш-Тиса). І не тільки це. Тому що на дев’ятий випуск фестивалю, 2016 року, були запрошені й вистави з Італії, Бельгії та Португалії.

У виставах, обраних бути представленими в цьому році, легко відзначилася соціальна тематика, незалежно від того, чи приходили вони з Македонії, Сербії, Угорщини, Болгарії, Хорватії чи Румунії. Аттіла Болаж, директор Угорського театру в Тімішоарі, займався відбором вистав разом з координатором проекту Галовіч Золтаном: Ми переглянули дуже багато вистав. Після першого зробленого відбору ми почали дивитися на деталі й бачити, якими є їх головні теми. Ми виявили, що в минулому сезоні було багато розмов про особистість, про відносини людини з суспільством, відносини з самим собою, з навколишнім світом. Існують різні способи вираження, як через моновистави, так і через документальні вистави чи класичні тексти, або вистави, основані більше на музиці й поезії.

Театрознавець Даніела Шіліндян, літературний консультант фестивалю, розповідає про тематику й виклики, адресовані глядачам: В цьому році, фестиваль зосередився на надзвичайно сильних темах, які поставили глядача перед самим собою або перед суспільством, даючи кожного разу міру людяності чи відсутність людяності, солідарності чи відсутності солідарності, пропонуючи цілком реальне й автентичне зображення сьогоднішнього суспільства. Що здивувало мене дуже сильно? Деякі надзвичайно сильні наголоси в надзвичайно радикальних виставах у дискурсах, які вони пропонували. Вистави, які змушують вас співпереживати із запропонованою темою. Ще один дуже важливий аспект цьогорічного фестивалю – це той факт, що глядачу не дозволено бути пасивним. Іншими словами, й мови немає про зручні крісла як в театрі. Глядач є або активним учасником, без будь-якої фігури мовлення, або робить виставу або вистави немає. Було декілька перформенсів, постановок, вистав, які мали цей шаблон уповноважувати роллю актора, змінювати сцену із залом, так щоб глядачі змогли брати участь, стали навіть частиною вистави, робити собі власну виставу.

Однією з найбільш войовничих вистав, якщо можна так сказати, була Догвілль, співпродукція Дом Міксер, Белград, та Молодіжного культурного центру з Нового Саду. Адаптація фільму Догвілль Ларса фон Трієра, зроблена режисером Коканом Младеновичем, розповідає історію Грейс, яка втікає в Догвілль, на перший погляд ідилічне містечко, втікаючи від переслідуючих її гангстерів. Проте ця ідеалізована громада сповнена обманів, скупості й агресії, і Грейс стане жертвою тих, кому вона запропонувала свою допомогу. Кокан Младеновіч про його ініціативу: Ми хотіли зробити виставу про країну, в якій живемо. Але таку виставу зараз не можна зробити в жодному з театрів Белграда. Тому я сформував команду друзів і організував прослуховування, під час яких знайшов двох молодих актрис. Ми працювали над цією виставою про Сербію в майже партизанських умовах, відзначивши, що сьогоднішній Белград став Догвіллем. Ми говоримо про статус культури в суспільстві, про співвідношення до меншин, до сексуальних меншин, про насильство по відношенню до жінок, про все те, що настільки присутнє в Сербії, про яке ми вважаємо, що повинно б бути темою однією театральної вистави. Успіх, який ми досягли з цією виставою у Хорватії, Боснії, Словенії й Македонії доводить, що представлені проблеми не є специфічними лише для сьогоднішньої Сербії. Можна сказати, що вся Європа стала Догвіллем, а не тільки Сербія.

Вистави, створені Коканом Младеновічем, були нагороджені майже на всіх фестивалях Центральної та Східної Європи.

Єврорегіональний театральний фестиваль в Тімішоарі завершився виставою артиста, добре відомого у всій Європі. Болгарський хореограф та перформер Іво Дімчев прийшов на фестиваль із продукцією I Cure, співпродукцією з Віденським фестивалем танцю ImPulsTanz. Якщо зцілення є вибором, то чому б не зробити цей вибір, коли перебуваємо в театрі, аргументує Іво Дімчев свій вибір у створенні інтерактивного перформенсу про зцілення, виставу, де артист використовує до крайності деякі зі своїх методів вираження. Іво Дімчев: Я гадаю, що ця вистава про зцілення, але не настільки у фізичному, буквальному сенсі. Це скоріше терапія для нашого способу мислення про позитивність і здоров’я. Дуже очевидно, що коли ми починаємо зцілення чи намагається стати здоровим або думати позитивно, ми відразу ж оточуємо себе величезною кількістю ворогів. Отже, щоб бути здоровим, позитивним є, практично, свого роду небезпечним місцем, де ти знаходишся. Я включив у перформенс всі ці табу й намагаюся поставити людей в контакт із бідністю, сексуальністю, насильством, смертю таким чином, щоб вони сприйняли їх як частину життя. Це не щось негативне, це те, що потрібно зрозуміти, тому що вони є дуже природною річчю. Ми все ще можемо знайти красу в цих речах, а не осуджувати їх. Так що з цієї точки зору цей перформенс є свого роду терапією. Звичайно, немає можливості змінити всі ці речі протягом години, але принаймні люди можуть побачити невеличке світло в кінці тунелю. Але там є важкі двері. Потрібно багато практики, багато енергії й терпіння, багато любові, щоб відкрити ці двері і отримати цю свободу не судити про це як про добре чи погане, здорове чи нездорове.