Ювілейний випуск Національного театрального фестивалю
Національний театральний фестиваль, організований ще із самого початку Театральною спілкою Румунії, УНІТЕР, дійшов до 25 ювілейного випуску.
România Internațional, 07.11.2015, 01:12
Національний театральний фестиваль, організований ще із самого початку
Театральною спілкою Румунії, УНІТЕР, дійшов до 25 ювілейного випуску. Це стало
помітним і в програмі, запропонованій артистичним директором Маріною
Константінеску. Упродовж десяти днів було показано 41 представницька вистава зі
всієї країни, поруч із трьома театральними продукціями, запрошеними з-за
кордону, а також пройшло понад 50 суміжних подій, які зібрали до виставочних
залів Бухареста велике число шанувальників мистецтва сцени.
Однією з трьох іноземних запрошених вистав була співпродукція декількох
шведських театральних компаній, яка мала в основі румунський текст. Прем’єра
вистави Тигр за п’єсою Сібіуський тигр Джаніни Кербунаріу відбулася у вересні в Королівському драматичному театрі
у Стокгольмі. Про обрання цього тексту розповість Улріка Жозефсон, продюсер
вистави: Для нас у Швеції це особливий текст. Йдеться про те, як він сказаний. Це не
так, як коли ти втілюєш якогось героя. Актори розповідають історію прямим
способом, використовуючи тварин, щоб розповісти про те, що відбувається в
сьогоднішньому суспільстві. В той же час, є тема історії, яка пов’язує всіх
нас, на мою думку. Коли я читала перший раз цю виставу у Швеції, в місті
Оребро, то актори, які прочитали текст, подумали, що я змінила її, щоб вона
була про Оребро. Я сказала їм, що не змінила нічого, що це оригінальний
варіант. Отже, з цієї точки зору вона універсальна. А ще з точки зору того, як
ми, люди, дивимося на когось іноземця, яким у цій виставі є тигр, те, як
реагуємо… Ще в тексті Джаніни мені дуже подобається людська перспективa, з
якої вона дивиться на цю ситуацію. До цих людей є дуже багато співчуття, навіть
і тоді, коли вони поводять себе жахливо. Так треба дивитися й нам, так повинні
реагувати й ми, коли тигр з’являється раптово серед нас. Отже, це дуже політична вистава, але
написана дуже світлим способом, дуже прямим, з дуже великим співчуттям і
великим гумором.
Якщо минулого року Національний Театральний Фестиваль підготував мюзикл Вестсайдська
історія, то цього року у співробітництві з Сібіуським Міжнародним
театральним фестивалем він створив платформу Маніфест для діалогу. Це
почалося з вистави Антисоціальний Богдана Джорджеску, прем’єра якої відбулася у червні в
рамках Сібіуського Міжнародного театрального фестивалю. Режисер Богдан
Джорджеску про роботу з тими сімома, на той момент, студентами з магістратури: Ми
почали в листопаді минулого року з однієї майстерні. Мене цікавила людська
взаємодія в контексті соціального явища медіа й факту, що воно вторгається до
нас постійно. За два тижні до початку репетицій вистави сталася ця історія в
Клужі, зі скандалом в одному престижному ліцеї. Все почалося з того, що деякі
учні іронізували над своїми викладачами в соцмережі Facebook в одній секретній
групі. Викладачі дізналися про це і звідси й почалися дискусії щодо виключення
200 учнів. Спираючись на цю історію, упродовж 1 місяця ми погралися,
поімпровізували і протестували різні техніки ведення переговорів, дебатів та
аналізів, і так народився Антисоціальний. Гадаю, що в проектах такого роду ставкою є не те, щоб
хтось вирізнився, а скоріше мені здається важливим, щоб вони навчилися
працювати разом і діяли як команда, як засіб роботи по закінченню школи.
Починаючи з 3 листопада, упродовж місяця продукція Антисоціальний
знаходиться в турне в 21 місті країни. Богдан Джорджеску: Ми хочемо потрапити в
домівки людей, в їхні громади і посприяти в створенні простору для дискусій. Ми
не пропонуємо відповідей чи рішень. Через виставу, через зустріч, яку даємо
собі цією виставою та через дебати по її закінченню ми сприяємо створенню
простору для дискусій, до речі, про освітню систему, про те, що вона означає і
як може бути переосмислена, щоб стати пристосованою до реалій 2015 року.
Це
вистава про мою матір, (…) про мою матір, яка страждає від Альцгеймера, про
матір, яку я не втратив – про мою матір, яка втратила мене, хоча і знаходиться
поруч зі мною. Як можна висловити такий розрив? – каже режисер Міхай
Меніуціу про виставу Вертиго, цьогорічного гостя НТФ. Надзвичайно захоплююча вистава, чиїми
хореографами є Вава Штефенеску та Андрея Гавріліу, які є й протагоністами в
продукції театру ім. Ауреліу Маня з м. Турда. Хореограф Вава Штефенеску: Вертиго є
хореографічною виставою, це не театральна вистава. Це візуальна вистава, з
тілами. Це поема Міхая Меніуціу, сказана Марчелом Юрешем, а ще є й тексти, написані тілами під час вистави. Що
стосується теми, то на початку репетицій я казала собі, що це неможливо… на
тебе постійно нападав плач. Проте я виявила, що є велика сублімація болю й
смутку, і страждання, що вона більше тебе не атакує, а є однією з темою. І
тоді, як каже Міхай Меніуціу, не актор плаче, а публіка. Я не гадаю, що йде
мова про біль, а про втрату особи, про нездатність впізнати свою
ідентичність чи інших.
Завершуємо нашу передачу думкою театрального критика й професора театральних студій
Джордже Бану, гостя 25 Національного театрального фестивалю, чиїм єдиним
селекціонером була критик Маріна Константінеску: Мені здається, що
зроблений Маріною вибір є цікавим, оскільки він сильно відкрив фестиваль, вона
зробила набагато багатший відбір, ніж зазвичай, подвоїла кількість вистав і,
таким чином, їй вдалося зібрати всі покоління, які мають полемічні відносини.
Фестиваль здається мені місцем примирення. Цей панорамний вибір пов’язаний з
ювілеєм, із святкуванням і гадаю, що він є дуже доречним.
