Чому навчає нас школа про Міхая Емінеску?
Найчастіше, етикетки канонічний письменник чи національний поет, супроводжувані літературними коментарями, що мають мало спільного із сучасною мовою та чутливістю і віддаляють учнів від творів класиків...
Corina Sabău, 25.01.2020, 02:25
Найчастіше, етикетки
канонічний письменник чи національний поет,
супроводжувані літературними коментарями, що мають мало спільного із сучасною
мовою та чутливістю і віддаляють учнів від творів класиків. Сьогодні нашими
гостями будуть дві вчительки румунської літератури, Доріка Болташа Ніколає та
Думітріца Стойка, від яких ми дізнаємося як сприймають молоді люди творчість
національного поета Міхая Емінеску, від народження якого цього місяця
виповнилося 170 років, і як слід викладати його літературу, щоб викликати
цікавість у наймолодших читачів.
Думітріца Стойка покладається на дружній підхід, який уникав би кліше та
етикетки. Ретельний підбір інформації та доступний дискурс, адаптований до
культурного походження молоді, є суттєвим, на думку Думітріци Стоїки: «Молодь також
повинна усвідомлювати, що найбільше творів Емінеску генерували повні бібліотеки
інших творів. Що множинність інтерпретації є важливою, що може бути створений
культурний діалог, до якого ми всі могли б долучитися, ми читачі його творів.
Крім того, я помітила, що більшість учнів природно приваблює екзистенційна
сутність творів. Тож можна йти в цьому напрямку, не ігноруючи художньої мови,
один із способів наблизитись до його творчості та зробити її доступною – є
рушити з основних її тем. І очевидно, молодих людей цікавлять такі теми, як
кохання, добро і зло тощо. Наприклад, у мене був приємний сюрприз у одному
моєму 11 класі, де я викладала вірш «Глоса». З творчості Емінеску мені особливо
подобаються ті тексти, які вгамовують трагічне відчуття існування через
ставлення глядача. І вірш «Глоса» – репрезентативний текст для цього ставлення.
Він настільки заінтригував учнів своєю філософією, що породив дебати в класі.
Як відомо, «Глоса» представляє філософію життя, яка передбачає відсторонення,
відхід від бою, а це заінтригувало молодих ініціативних людей. З іншого боку, кілька
моїх учнів розшифрували у поезії форму терапії. І дійсно, цей вірш може служити
багатьом з них як терапія.»
Доріка Болташу Ніколає виявила, що багато її учнів з нетерпінням чекають уроки,
присвячені творам Емінеску. Вони цікавляться
біографією Міхая Емінеску і хочуть дізнатися про відомі приятельські стосунки з
письменником Іоном Крянге та літературознавцем Тіту Майореску, про любов поета до
поетеси Вероніки Мікле. Доріка Болташу Ніколає: «Мені запам’яталася
фраза, яка поширилася в культурному середовищі, фраза, що належить
літературознавцю Раду Косашу, що «наше буття є караджало-емінескським». Хоча
кліше мені не подобається, і тому я уникаю представити Емінеску як національного
поета, я кажу моїм учням, що Міхай Емінеску та Іон Лука Караджале залишаються
двома великими письменниками румунської культури, тому що кожен з них описує важливу
частину нашого буття, культури, наших бажань, того, про що ми думаємо і мріємо.
Я також їм кажу, що Міхай Емінеску був останнім великим європейським
романтиком, щоб розмістити його творчість у контекст. Насправді починаю з
романтизму, із широкого представлення романтизму, щоб допомогти їм зрозуміти,
де саме можна розмістити творчість Емінеску у більш широкому контексті. І
намагаюся робити різні аналогії, коли ми доходимо до віршів, в яких описана
природа, я звертаю їхню увагу на схожість з уже знайомими їм образами віртуальної
реальності. Я помітила, що молодих людей особливо цікавить філософська та
космічна поезія. Коли я розповідаю учням
про вірш «До зірки» або про «Послання перше», вони розуміють скільки
Міхай Емінеску міг виразити з феноменів, яких наука ще не доказала тоді.»