Театр і суспільство. Тепер
Останніми роками в румунському театрі легко помітити зростаючий інтерес письменників до тем, натхнених проблемами та викликами нашого суспільства.
România Internațional, 05.01.2019, 06:25
Останніми роками в румунському театрі легко помітити зростаючий інтерес письменників до тем, натхнених проблемами та викликами нашого суспільства. Свідченням важливості цих зусиль є те, що новий розділ з’явився в програмі Національного театрального фестивалю (НТФ): «Театр і суспільство. Тепер». У цьому році до цього розділу було включено шість вистав, більшість з яких надійшли з незалежного театру.
Випущена Театральним виховним центром Репліка, вистава Все нормально, створена драматургом Алексою Бекану і режисером Летою Попеску, запрошує батьків і підлітків (10-15 років) на відкритий діалог з питань фізичних, емоційних та інтелектуальних змін на початку підліткового віку. Прагнучи полегшити спілкування між поколіннями, вистава торкається в той же час тем, які стосуються всіх нас: наскільки важливе статеве виховання в школах, де підлітки сьогодні дізнаються про свої тіла, наскільки добре вони відчувають себе і скільки їм потрібно спілкуватися про те, що з ними відбувається. Режисер Лета Попеску пояснює вибір теми вистави, з яких художніх та соціальних потреб вона народилася: «Це був період, коли навіть в парламенті обговорювався закон про сексуальне виховання, і з’явилися всілякі герої, які рішуче виступали проти такого курсу державної освіти. Я і Алекса Бекану були досить обережні щодо того, що відбувається, і як ми можемо підтримати певний тип дебатів за допомогою театру. Один з аспектів, який я беру до уваги, коли творю це, щоб був цікавим для когось. Ось чому також з’являється у виставі уривок, де є багато думок. І для мене всі мають рацію. Звичайно, це настільки делікатна тема, що ми повинні мати відвагу говорити, розуміти всі проблеми і не аргументувати із завзятістю з однієї чи іншої сторони».
Вистава Все нормально побудована за допомогою безпосередньої взаємодії акторів Віорела Кожану та Сільвани Негруціу, з глядачами. Ідея прийшла від архітектора Габі Альбу, творця сценографії, розповідає режисер Лета Попеску: «Архітектор поділив простір. І звідти, звичайно, далі втрутилась я. Добре, ми розділимо їх на дві частини, і що ми робимо? І ми дійшли до цієї формули, до якої запрошую всіх – весь час я хочу сказати, що дуже важливо для вистави, щоб батьки обов’язково приходили зі своїми дітьми … Аудиторія розділена на дві частини. Батьки сидять з одного боку, діти з іншого боку. Це дуже дружня і дуже інтимна вистава, делікатно побудована, ніхто не змушений брати участь. Методи, які ми обрали для участі, не кидають рефлектора на когось. Всі беруть участь однаково. Але, хоча це дуже делікатно, дискусії стають більш гарячими. Вам неможливо не говорити про своє тіло після вистави зі своєю дитиною. Це неможливо.»
Випущена Асоціацією Арт No More в Бухаресті, вистава Во ім’я Отця розповідає про людей і особисті історії, про те, як релігійне середовище втручається в інтимне, професійне і суспільне життя, про зміни, прийняття і страждання, про навчання і «культурну спадщину». Письменник і журналіст Елена Вледеряну є автором тексту, що лежить в основі вистави: Ми вирушили в дорогу, бажаючи послухати якомога більше голосів, щоб знайти якомога більше досвіду людей, які виросли в релігійних колах, які розлучилися або не розлучилися, які відірвалися і знову відкрили релігію в зрілому віці, по-іншому, можливо, більш радикально. Це було свого роду дослідження. Ми розмовляли з людьми, але й читали багато. Ми також читали онлайн-платформи, де йшлося про релігію і різні книги.»
Реакція тих, хто побачив виставу, переконала Елену Вледеряну в тому, що ця тема важлива для них: Я була дуже приємно вражена, що люди прийшли і розповідали про цю виставу, що кожного разу були неформальні дискусії. Після кожної вистави групи людей продовжують говорити про власний досвід. Здається, що тема релігії, релігійності, релігійного життя все ще дуже важлива. До речі, не здається, а насправді важлива. І для людей важливо ставитися до цього питання серйозно і глибоко. Що речі є різні і набагато інтенсивніші для нас. Що релігія є частиною цієї соціальної конструкції, яка є ідентичністю нашого соціального тіла».
Бажання режисера Роберта Белана полягало в тому, щоб вистава В ім’я Отця не позиціонувалась в одному або іншому таборі: Моє бажання було не залишити враження, що ми маємо щось проти релігії, релігійного життя. Том я вирішив почати з монологом, який утверджує релігійну толерантність, і, завершується текстом про ідею, що Бог -це любов. Тому що між ними є монологи, які стосуються досить серйозних, досить незручних тем, і ми не хотіли залишати враження, що ми боремося проти самої ідеї релігії. Швидше, ми за прийняття всіх форм, і ми повинні сказати, що існує багато зловживань у релігійному житті. Важливо побачити, як релігійне життя в дитинстві створило хороші речі. Думаю, найбільшим успіхом вистави є те, що нам вдалося не бути на стороні нікого.»
Вистава є частиною великого проекту під назвою «Інтимний театр», в якому намір режисера є не створювати відстані між глядачами та акторами, у виставі про яку ми говоримо, ними будучи Вірджіл Айоаней, Кармен Флореску та Озана Оанча. Режисер Роберт Белан розповідає: «Ідея полягала в тому, щоб відмовитися від класичних театральних засобів, щоб не було такого моменту, коли актор на сцені розповідає правду. Ми намагались наблизити глядачів та інтегрувати їх у виставу, турбуючи їх мінімально. Ми хотіли, щоб ця інтерактивність якомога менше проникала у виставу, але в той же час, щоб глядачі були учасниками, а не просто дивились».
Театр з соціальних питань також проводиться в державних установах. Цього року на НТФ запросили також виставу Про людей і картоплю театру імені Андрея Мурешану з міста Сфинту- Георге. Режисер Раду Афрім створив документальну виставу, у якій привернув увагу громадськості до трагедії, що сталася в населеному пункті в 2012 році, унаслідок якої загинуло дев’ять людей. Причіп, в якому вони знаходилися, був протаранений поїздом, коли вони поверталися зі збирання картоплі. Це були працівники роми. Серйозна аварія мала тоді невеликий відгомін у засобах масової інформації. У виставі йдеться про втрату і виживання. А після вистави – про солідарність», – сказав режисер Раду Афрім. Напередодні Різдва у Сфинту-Георге відбулась благодійна акція, у якій взяла участь актриса Родіка Мандаке, яка мала на меті допомогти трьом соціальним справам, перейнятих з вистави Раду Афріма.
