Домашня сторінка » Панорамний огляд Румунії » Світ культури » Театр Цендеріке у 70 років

Театр Цендеріке у 70 років

România Internațional, 21.11.2015, 13:19

Заснований у 1945 під назвою Театр
ляльок та маріонеток Цендеріке, установа під керуванням Келіна Мокану,
Голови UNIMA-Румунія та ASSITEJ-Румунія, стала у 2008 році Театром
анімації Цендеріке. У найдавнішій установі цього роду на її сцені ставили вистави за товрами Раду Пенчулеску, Сільвіу
Пуркерете, Кетеліни Бузояну, Крістіана Пепіно, Віктора Іоан Фрунзе та Іон
Карамітру.

Директор Келін Мокану про репертуар Театру
Цендеріке:Я менеджер Театру Цендеріке, якому 70 років, але ми не говоримо про
старість. Саме це є однією з якостей цього театру: він постійно йде в ногу з
тим, що відбувається, він сучасний із дитиною, з підлітком, із дорослим. В
основному, ми маємо вистави для дітей, але ставимо з анімацією для підлітків та
дорослих. Це такі вистави як Фауст, Кандид, Плей
Шекспір чи Галактика Швейка, які є виставами для підлітків та
дорослих. А решта – це історії, які ви знаєте, а також сучасні історії: ми
граємо на тексти Вішнієка та інших сучасних європейських драматургів. Швидкими
кроками ми прощаємося з давньою концепцією, переконуємо нашу публіку різного
віку, що ми є частиною великої сім’ї візуального театру. І далі ми служимо
театру анімації, візуальному театру, театру танцю з лялькою, театру кабаре з
лялькою… Ми маємо ляльок-акторів, які зроблені художнім артистом певним
чином: кожна лялька є артистичним твором, нею управляє великий актор. Хороший
актор-лялькар обов’язково повинен бути хорошим актором, хорошим співаком,
повинен мати досвід художнього руху, без якого він не може вселити вам
символіку даного руху.

Бухарестський Театр анімації Цендеріке є
найдавнішим у країні театром маріонеток. Що має він додаткового, а що -
відмінного від інших своїх менших братів? Про це розповість нам
актор і менеджер Келін Мокану: Окрім віку, той факт, що за нашим театром
клонувалися дуже багато театрів країни – театр з Араду, частина трупи з
Брашову. В театрі Цендеріке із відділу маріонеток зробили й відділ ляльок, створили акторів-лялькарів,
з лялькою для руки… В 50-ті роки він мігрував до мистецтва анімації, і це
дуже цікава річ: актори з ансамблю армії, актори з різних театрів стали
акторами-лялькарями. Що ми маємо додаткового? Театр Цендеріке є досвідом
колективної творчості, і тоді він являє собою стан духу, він немов жива істота.
Так ми розуміємо театр і це привело нас до дуже цікавих речей, дуже зблизило
нас і сформувало боротися в дуже цікавий спосіб. Подумайте лише, скільки
режимів та бур було в історії 70-их років, які вплинули на нас безпосередньо.
Театр був настільки сильним, що навіть генерував у певний момент європейських
рух.

Сприйнятий іноді як молодший, скромнішій
родич театру, назвімо його для дорослих, ляльковий театр, в основному, та Театр
Цендеріка, зокрема, ввів нові способи вираження і створив простір для свободи
вираження думок, художнього опору проти комуністичного режиму. Келін Мокану:
Між 50-ми та 70-ми роками він був створений всіма румунськими артистами,
починаючи від балерин до скульпторів, хореографів, акторів, акторів-лялькарів,
драматургів… Вони створили сучасний театр ляльок, який був дуже пов’язаний з
рухом румунського та європейського художнього мистецтва. Все це треба
зрозуміти. Крістіан Пепіно сказав у певний момент дуже чітко й неоднозначно, що ляльковий театр є
художнім мистецтвом у русі. Саме так і є. І тоді, в 70-ті роки, хребтом театру
була саме художня зона, в якій він рухався. Сміливі тексти, надзвичайна
сценографія, дуже вправні актори й голоси важливих акторів… майже всі
румунські актори, яких ми називаємо золотим поколінням, озвучували
багатьох ляльок з Театру Цендеріке. Тут у 70-ті роки народилися
Ноктюрни. Це був рух, який підтримував експеримент напрочуд
закостенілому театру.

У 1990 році режисер Сільвіу Пуркерете
поставив тут із великим задоволення, як визнав сам, виставу
Попелюшка, про яку читаємо з веб-сторінки установи, що це не
перенесення відомої казки Попелюшка, а креативний твір
режисера Сільвіу Пуркерете, в сенсі
коментаря, милого і в той же час іронічного, про добре відомі випадки. Сільвіу
Пуркерете згадує про той період: Це не була приголомшлива звичка, але в
ті часи вистави для ефективності записувалися. Була стрічка, як у радіо, з
музикою, зі словами… Ти умикав стрічку , а маніпулятори приходили лише з
ляльками. Вони не говорили. Таким був звичай у Театрі Цендеріке, щоб усе йшло
легше. По-іншому дуже важко. В Констанці маніпулятори говорили. У Цендеріке
було інакше, особливо тому, що вони проводили дуже багато гастролей. Пам’ятаю, що для цієї вистави я повинен був зробити стрічку
румунською, англійською, іспанською та німецькою. Ця вистава ще є в репертуарі,
її ще грають. Маніпулятори змінюються, а ляльки залишаються. Публіка завжди є
новою… Все грається в шафі. Мене б розважило піти її побачити.