Світ села в румунському живописі

Палац Суцу (історична пам'ятка, датована 1834 роком) представляє днями публіці нову виставку картин, малюнків та предметів мистецтва - «Світ села в румунському живописі».

Ion Puican, 04.02.2023, 05:54

Палац Суцу (історична пам’ятка, датована 1834 роком) представляє днями публіці нову виставку картин, малюнків та предметів мистецтва – «Світ села в румунському живописі».

Наразі структура Бухарестського муніципального музею включає 14 музеїв, колекцій і
меморіальних будинків. Один із цих музеїв, Палац Суцу (історична пам’ятка, датована 1834 роком) представляє днями публіці нову виставку картин, малюнків та предметів мистецтва – «Світ
села в румунському живописі». На виставкових полицях чекають на відвідувачів роботи видатних художників Ніколая Грігореску (1838-1907), якого
вважають найвидатнішим національним художником, Теодора Амана (1831-1891), засновника
сучасної художньої школи в Румунії, Каміла Рессу (1880-1962), Іона Цукулеску
(1910-1962) та ін.

Про село в румунському мистецтві ми розмовляли із заступником
директора БMM і кураторкою виставки Еленою Оларіу: «Виставка в палаці Суцу, «Світ села в румунському
живописі», дійсно, цього разу пропонує нове бачення. Тому що це вічна тема в румунському мистецтві.
Навіть Теодор Аман, з якого
ми відкриваємо виставку, також акцентував увагу на цьому
просторі. Він був аристократом, але румунське село XIX століття починає привертати увагу інтелектуалів, еліти. У
Румунії також наслідували цю ідею пошуку національної специфіки. Тому що прирівнювання до
західної культури поставило великий знак питання для румунської культурної
еліти. Що станеться з нашою ідентичністю? Це було в XIX столітті, столітті
національностей, і тому у нас дуже добре представлена ця сторона румунського суспільства, цей всесвіт села. Більше того, дуже цікавим був також той факт,
що іноземних художників, які поверталися із Заходу,
менше цікавили румунські міста, які не дуже нагадували про західні, вони вже не були
ані турецькими,
будучи
досить примітивними. Натомість їх захоплював світ села. А у комуністичний період, художники якось
звикли малювати селян, аби не віддалятися від теми, бажаної єдиною партією, і якось ця ідея була спотворена. Тому ми намагаємося завести якийсь порядок».

У якості кураторки, Елена Оларіу супроводила нас у короткому екскурсі виставкою, наголошуючи
на втрачених традиціях сільського світу або докладно розповідаючи про
захоплення художників цим світом: «Почнемо з Теодора Амана,
з його чудової картини про зиму, і на ній ми бачимо двох селян, які возять дві
великі дерев’яні бочки з вином. Тож ці волові вози, яких пізніше намалював і Грігореску,
насправді є надзвичайними транспортними засобами, якими перевозили дорогоцінні
товари, продукти харчування, вино, весь урожай, який збирали селяни. Дуже цікавим
було також вбрання цих селян, цих чоловіків, які супроводжували вози. Вони ходили
по ярмарках, мали при собі зброю. Мало хто розуміє, чому Грігореску малював ці вози,
він робив це, тому що це для нього було справжньою виставою. У наші дні ми такого
більше не бачимо і, можливо, не так добре розуміємо Грігореску. Ці твори є теж справжніми
свідченнями минулого, не говорячи вже про художню цінність картин Грігореску.
Одна з картин навіть носить назву «У Береції». Це була справжня назва корчми на
перехресті кількох доріг, де Грігореску проводив час чекаючи на возів. Серед експонованих
картин Грігореску є «Пастух з вівцями».Так само відомо, що в давнину діти, та взагалі
сільські підлітки ходили з овечими стадами. Це був звичай, який, можливо, наші
бабусі, дідусі чи батьки досі зберігають у своїй пам’яті. Але навіть якщо загубиться,
воно залишиться на цих незвичайних картинах. Тож сільський світ насправді
справжня вистава. Цю виставу ілюструє саме наша виставка, а це тому, що у нас є
художники, які розписували сільські недільні танці. Відомо, що в неділю взагалі
селяни збиралися і йшли на танці. Це було свято села, куди також залучали
артистів, бо там люди носили найкращий
одяг.»

Продовжуючи наш маршрут по залах палацу Суцу, Елена Оларіу
розповіла про народні
предмети та виставлені твори інших художників: «На виставці експонуються роботи
Вермонта, Артура Верони, які є своєрідними продовжувачами цієї теми села. На
них бачимо ярмарки, на які ходили селяни. Ці ярмарки були важливими. Що означає
селянський всесвіт і чим захоплювалися художники? Бо там вони знаходили колір,
знаходили мальовничість, знаходили світло. Тобто ми повинні дуже швидко
позбутися цього упередження, що світ села і село взагалі були лише
комуністичною темою. Це неправда, і хочу підкреслити що, перший зал виставки не
має нічого спільного з комуністичним періодом. … Це спеціальна вітрина, привезена
зі «Мистецької колекції Ліджії та Помпілія Маковеїв». Навіщо ми привезли її сюди?
Тому що це колекція предметів народного мистецтва. Ліджія Маковей разом зі
своїм чоловіком зібрала надзвичайну колекцію предметів народної творчості. Частину вони
подарували Музею румунського селянина, а інша частина залишилася у будинку
Маковеїв. Ми запрошуємо вас відвідати цю колекцію. З XIX по XXIстоліття майстерні художників були переповнені
предметами народного мистецтва. Художники колекціонували їх. Вони любили їх колір,
лінії, креативність. Усі румунські художники збирали ці предмети, і ми вирішили
підкреслити цю ідею виставляючи цю вітрину. … Інший зал присвячений картинам
Каміля Рессу, який у певний момент його творчої кар’єри шукав ту румунську
специфіку, яку, напевно, міг виявити лише в румунському селі.»