Свято Ольги Кобилянської у Клужі

З нагоди 150-річчя з дня народження відомої української письменниці Ольги Кобилянської українська громада Клузької філії Союзу Українців Румунії зібралася, щоб віддати данину її творчому таланту.

România Internațional, 30.11.2013, 01:31

З нагоди 150-річчя з дня народження відомої української письменниці Ольги Кобилянської українська громада Клузької філії Союзу Українців Румунії зібралася наприкінці листопада в Філологічному факультеті Клузького університету ім. Бабеша-Бойої, щоб віддати данину її творчому таланту та ознайомити з цією письменницею-новаторкою румунських учасників заходу: студентів-румунів українського відділення, колег кафедри слов’янських мов та прихильників української культури.

Не можна було розглядати особливість творчості Ольги Кобилянської без розгляду її життєвого шляху, адже життя і творчість видатної майстрині слова були тісно переплетені. Тож присутні послухали доповіді про життя і творчість Ольги Кобилянської, про її приєднання до феміністичного руху та великий літературний внесок у творення нового образу жінки – інтелектуальної, самодостатньої особистості, адже їй одній з перших письменниць-жінок ХІХ ст. вдалося асимілювати феміністичну ідею через власну творчість у літературний процес. Дуже цікавим був виступ лектора доктора Міхаели Гербіль, яка представила для багатьох невідому інформацію про письменницю з її автобіографії, а пані Мотря Крамар, член Клузької філії СУР-у, розповіла про дружбу Ольги Кобилянської з іншою відомою українською письменницею-однодумицею Лесею Українкою. А ще Мотря Крамар представила увазі публіки стару фотографію 80-літньої давності, розповівши про зустріч в Чернівцях її батька Євгена Оленчука з Ольгою Кобилянською, який разом з українським хором дав концерт на честь письменниці з нагоди її 70-ліття. Захід завершився переглядом уривків з фільмів, створених на основі творів письменниці.

Знаючи, що на українському відділенні Клузького філологічного факультету вчаться як українці, так і румуни, я запитала лектора доктора Міхаелу Гербіль, яким чином їй вдається ознайомити з життям та творчістю українських письменників усіх її студентів. Виявилося, що це непроста робота, адже рівень студентів, і тут маємо на увазі, в першу чергу, розуміння української мови, досить різний. Тож викладання програмного матеріалу ведеться, практично, на двох рівнях: підвищеному для вихідців з українських родин та початковому для студентів-румунів. Про Ольгу Кобилянську та її творчість студенти вивчають на другому курсі, але наявність українського тексту не є достатньою. Тож я запитала Міхаелу Гербіль про те, чи існують переклади бібліографічних даних про Ольгу Кобилянську та наявність її творів на румунській мові: «Я знаю, що декілька оповідань, якщо не помиляюся — і роман «Земля» перекладені румунською мовою. На жаль, в нашій бібліотеці творчості Кобилянської, перекладеної на румунську мову, немає».

Тож початківці вивчають перекладену викладачем біографію та невеличкі переклади уривків з її творів, а від студентів-українців вимагається вивчення творів Кобилянської українською мовою: вони ознайомлюються з творами «Земля», «Царівна» та «Людина».

Як я вже згадувала, заходи Союзу Українців Румунії відвідує дуже різноманітна публіка, проте найчисельнішою є, природно, присутність членів української громади, склад якої від заходу до заходу майже не змінюється. Я запитала одну з новіших членів СУР Ольгу Сенишин, яким їй видався захід, присвячений Ользі Кобилянській, та наскільки актуальною й цікавою є головна тема, порушена Ольгою Кобилянською, — тема жінки, яка бореться за свої права і шукає свого жіночого щастя поруч з чоловіком, який її зрозуміє: «Перше враження — це враження про жіночу долю і життя жінки в суспільстві, яке воно було колись і яке воно є зараз, і наслікьки воно подібне, не дивлячись на те, що різниця, скажімо, 100-200 років. Колись вважалося, що жіноча доля — це гарно одружитися, створити сім’ю і за нею доглядати. Зараз пройшло багато років, але можна знайти багато прикладів, може, мимоволі кажуть: «От не вдалося в неї життя, тому що вона не одружилася, або не втримала чоловіка — це все залишки того колишнього життя. Тепер ми можемо собі уявити, що було 200 років тому. Зараз емансипація, зараз жінки практично на одному ж рівні з чоловіком, а як тоді було важко Кобилянській не тільки розказувати про те, що жінка має якісь права, що вона може бути освідченою, а взагалі так і жити по тих принципах. Вона ніколи своїм принципам не зрадила, вона каже, що молодою була занадто романтичною, але, практично, вона цей романтизм дотримала до кінця свого життя, вона так і не змогла знайти своєї пари, це її трагедія як жінки. Може, більшість жінок теж не знайшли ідеальної пари, але вони одружувалися, створювали сім’ї і продовжували жити, а Кобилянська не змогла, вона хотіла бути такою, як хотіла бути, і ніяких компромісів інших вона зробити не змогла. Я думаю, їй було тяжко не тільки як особі, яка це розуміла, а їй було тяжко й тому, що її ніхто не підтримував, або підтримували лише близькі подруги і знайомі, а решта людей її осуджували».

Дивлячись «свіжим» оком на діяльність СУР та проведені ним заходи, я запитала Ольгу Сенишин, чим вражають її ці заходи: «Саме тим, що сюди приходять дуже багато молодих людей, скажімо, половина з присутніх це молодь, це студенти. Вони приходять зі своїми рефератами, своїми працями, вони їх презентують. Але після урочистої частини цей осередочок молоді збирається і живе своїм життям, він переповнює всю залу своїм життям. Це завжди сміх, жарти, це співи української пісні, і це створює таку неповторну атмосферу, чи ми ще можемо десь колись знайти. Я думаю, що вона показує нам всім не тільки, що ми є однією сім’єю як українці, ми взагалі є однією сімєю як люди, і коли ми збираємось, коли в нас є просте бажання зрозуміти одне одного — як це може бути гарно. Вони сюди приходять, не завжди думаючи про те, що вони є майбутніми носіями нашої української культури, але вони сюди приходять і показують, що вони ними є, при всьому тому, що живуть вони в Румунії, але залишаються українцями».