Підсумки Міжнародного театрального фестивалю в Сібіу
На протязі 10 днів м. Сібіу перетворилося на величезну сцену для 2673 акторів та гостей із 70 країн світу, які представили 427 заходів, на яких зібралося в середньому 65 тисяч глядачів на день.
România Internațional, 04.07.2015, 01:11
Через програму 22-го Міжнародного театрального фестивалю в Сібіу його директор, актор Константін Кіріяк, дотримався свого слова: продовжувати зростати МТФС не тільки кількістю подій, акторів, глядачів, а й особливо його якістю. На протязі 10 днів м. Сібіу перетворилося на величезну сцену для 2673 акторів та гостей із 70 країн світу, які представили 427 заходів, на яких зібралося в середньому 65 тисяч глядачів на день.
Одним з моментів, який відзначив фестиваль, була прем’єра вистави Натан Мудрий – спільне виробництво Національного театру ім. Раду Станки з Сібіу та Schauspiel Stuttgart у режисурі Арміна Петраса. Ця вистава є не просто постановкою тексту Лессінга, як відмітила й актриса Офелія Попі: Вона піднімає дуже актуальні теми. І для мене було сюрпризом те, як він прочитав текст, не маніпулюючи ним і не змінюючи жодним чином. Він висунув на перший план ідеї, які турбують нас і в наші дні, пов’язані з релігією, політикою, а також людські теми як: що означає бути батьками, що означає кохання, що означають відносини між людьми. Це вистава, яку мені було б дуже приємно побачити і з зали, тому що вона піднімає багато запитань і не залишає тебе незміненим.
У розподілі вистави – румунські й німецькі актори, які грають і румунською, й німецькою, й англійською, а незабаром вистава буде представлена у Штутгарті й Осло.
Інша вистава, яка протримала публіку в залі впродовж близько 3 годин, майже до півночі, була вистава Джорджа Таборі Моя боротьба, поставлена на сцені режисером Александру Дабіжа з Клузького Національного театру. Моя боротьба є антинацистським фарсом, піснею свободи автора, він сам будучи нацистською жертвою. Йон Карас грає роль Шломо Герцля, старого єврея, який приймає у своєму притулку молодого хлопця на ім’я Гітлер, що приїхав до Відню на навчання в Академії образотворчих мистецтв. Текст дуже тобі допомагає, тому що він дуже добрий. Це чорна комедія, трагіко-комічний фарс. Таборі втратив у концтаборах майже всю сім’ю і вирішив, що єдиний спосіб, через який цей текст може відплатити, якщо можемо так висловитися, це гумор. А потім за текст Таборі взявся Александру Дабіжа, який, як усі добре знають, не є строгим, скованим та закляклим, а навпаки, він дуже молодий у думках і грайливий. Потім прийшла Ада, ми, гурт із Клужу, які знаходимося зараз в доброму періоді й досить добре підготовлені до комедії, і я не мав дуже багато роботи. Коли я взявся за текст, не знаючи нічого про Таборі раніше, я оторопів. Я сміявся, придушував сміх, знову сміявся, знову придушував… Добре мати це відчуття каруселі. Мабуть, не можна піти повністю нормальним після цієї вистави ні як актор, ні як глядач. Я працював над нею з дуже великим задоволенням. Ця роль дуже мені дорога і я намагаюся якось залишитися підвішеним, але стоячи на ногах, на цій тонкій нитці, в цьому балансі між комедією й драмою.
Три жінки, три покоління, три стилі життя: бабуся, мати й дочка. Що означало бути євреєм 50 років тому в комуністичній Німеччині і що означає бути ним у сьогоднішній Німеччині? Питання про ідентичність, приналежність та батьківщину досліджені у виставі Мамелошн – мова, на якій порозуміємося всі (Mother tongue Mameloschn/ Muttermale Fenster blau), представленій у перший день фестивалю Німецьким театром з Берліну. Ульріх Бек, драматург Німецького театру з Берліну: Ми були щасливцями мати цей текст, тому що вважаємо, що текст дуже важливий для Берліну і для історії людей, які проживають у цьому місті. І не лише через цю історію євреїв, а й через історію стіни. Гадаю, що як берлінським глядачам, так і румунським сподобалися жарти, відносини між дочкою, матір’ю й бабусею. Ми завжди маємо відчуття, що проблеми, які постають між ними, але й їхня прив’язаність та спілкування, дуже близькі глядачам. Гадаю, що політичні та соціальні зв’язки між людьми й політичною системою є дуже важливою темою для сучасного театру. Політична ситуація пов’язана з людьми, з тим, як вона впливає на їхнє життя.
Танцювальні вистави вже давно є великою привабою Міжнародного театрального фестивалю з Сібіу. Дервіш є перформенсом, створеним і інтерпретованим Зією Азазі, він став однією з найгарніших цьогорічних танцювaльних вистав. Сформований на сучасному танці, Зія Азазі повернувся до свого коріння набагато пізніше, приблизно в 30 років. А Дервіш – танець монаха хоча й здається традиційним, є, скоріше всього, універсальною виставою. Для Зії, коли він танцює, найважливішим є те, як створюються зв’язки між внутрішньою і зовнішньою реальністю. Якщо розблокуєш канал між цими двома світами, вся внутрішня інформація потрапляє у зовнішню реальність і навпаки, зовнішня інформація надходить до тебе. Якщо тобі вдається це зробити, тоді ти отримуєш свободу руху. Завдяки цій теорії, коли я займаюся перформенсом – я просто-напросто шукаю той духовний стан. Шукаю шляхи очистити свій розум, тіло, готую себе для публіки. Коли я піднімаюся на сцену, то роблю це з цією метою. Звичайно, важливо й показати свої здібності, розказати про власне бачення та хореографічний підхід… Але найважливіше бути реальним на сцені, поєднати ці два світи. І гадаю, що це діє в цій виставі завдяки трансу, завдяки містичному напрямку, повторенню, прогресивним варіаціям різних рухів. Все це допомагає мені бути навіть більш реальним і трансцендентним. Тому не важливо, де я представляю свою виставу. Публіка розуміє. І ефект завжди позитивний, як ви могли побачити й у цій виставі, з Румунії.
