Письменниці Габрієлі Адамештяну – 80 років
2 квітня 2022 року виповнилося 80 років Габріелі Адамештяну - винятковій письменниці, яка ще від дебюту стала канонічною письменницею румунської літератури. День народження письменниці відзначили у Національному музеї румунської літератури.
Corina Sabău, 09.07.2022, 04:09
2 квітня 2022 року виповнилося 80 років Габріелі Адамештяну – винятковій письменниці, яка ще від дебюту стала канонічною письменницею румунської літератури. День народження письменниці відзначили у Національному музеї румунської літератури.
Габріела Адамештяну – одна з найвідоміших і найпремійованих письменниць та журналістів Румунії. Стала відомою після виходу її роману «Загублений ранок» (1984), який мав сім видань румунською мовою, був удостоєний премії Спілки письменників Румунії, перекладений багатьма мовами світу та поставлений режисером Кетеліною Бузояну у пам’ятній виставі в бухарестському театрі «Буландра» (1986 р.). Останній роман Габріели Адамештяну «Fontana di Trevi» (2018, видавництво «Поліром») завершує трилогію, розпочату в 1975 році романом «Рівний шлях кожного дня» і продовжений романом «Провізор» (2010 р.). Теж вона є авторкою коротких прозових томів «Подаруй собі день відпустки» (1979) і «Літо-весна» (1989), роману «Зустріч» (2003), публіцистичних томів та «Романтичних років» (спогади, 2014). Видавництво «Поліром» присвятило її авторську серію. Габріела Адамештяну протягом чотирнадцяти років (1991-2005) була головним редактором політичного та соціального тижневика «22», виданого Групою соціального діалогу та ініційованого нею додатка «Культурний Бухарест», який координувала до 2013 рік.
На заході, організованому Національним музеєм румунської літератури, про журналістську діяльність Габріели Адамештяну розповіла літературознавець та університетський професор, головний редактор журналу «Культурний спостерігач» Кармен Мушат: «Габріела Адамештяну – одна з основних особистостей незалежної преси після 1989 року. Завдяки її діяльності в журналі «22» та Групи соціального діалогу, Габріела Адамештяну показала, що монжа займатися справжньою журналістику, журналістикою, яка не приховує серйозні проблеми суспільства, але кладе їх на стіл і закликає до дебатів щодо них. На мою думку, така позиція журналістки Габріели Адамештяну здається мені суттєвою для її прози, тому що я не бачу розриву між журналісткою Габріелою Адамештяну та прозаїком Габріелою Адамештяну. Навпаки, я вважаю, що тут йдеться про безперервність, і я впевнена, що проза Габріели Адамештяну скористалася її журналістською діяльністю, так само, як журналістика Габріели була пронизана її профілем прозаїка. Ця надзвичайна курйозність до того, що означає соціальний вимір, повсякденне життя, людська доля в протистоянні з історією, часом, політикою та суспільством, були темами прози Габріели Адамештяну, чи то короткої прози або роману. І я думаю, що цю зустріч журналістики та прози найкраще видно в романі «Роки романтизму». Том, який, окрім автобіографічного матеріалу, черпає свою суть із діяльності головного редактора журналу, людини, яка цікавиться проблемами суспільства. Водночас це том, у якому ми знаходимо все, що означає оповідну структуру, характерну для прози, все, що означає очевидні оповідні процедури та прийоми в прозі Габріели Адамештяну».
Габріела Адамештяну розповіла про контекст, в якому вона стала головним редактором журналу «22»: «Журнал мав цю початкову формулу значною мірою завдяки Стеліану Тенасе, історику та письменнику, першому голові Групи соціального діалогу (GDS), засновнику та головному редактору журналу «22». Я продовжила його роботу і звичайно, багато чого додала. Однак незалежна політична лінія, програма євроінтеграції та проатлантична орієнтація існували з самого початку в журналі «22», з того часу, коли МЗС і керівництво країни їх не розглядали. Влітку 1991 року журнал був у поганому стані, мав дуже низький тираж, тому Група соціального діалогу вирішила провести конкурс проєктів. У ньому взяла участь і Аліна Мунджіу-Піпіді (журналістка, громадська активістка), яка який мала інший план щодо цього журналу, відмінний від успадкованого від Стеліана Танасе. Тоді я також подумала подати проєкт, і мені повідомлено, що я буду головним редактором. Це був вересень 1991 року, коли я стала головним редактором».
На заході, організованому Національним музеєм румунської літератури, Кармен Мушат розповіла, як відкрила для себе літературу Габріели Адамештяну у 80-х роках: «Я відкрила Габріелу Адамештяну як письменницю у 80-х роках, у ті жахливі 80-ті роки, коли я була студенткою, і коли із захопленням всі скриваючись говорили про дві книги: «Найулюбленіший серед землян» Маріна Преди та «Втрачений ранок» Габріели Адамештяну. Були роки, коли книга була контрабандним товаром, якщо у тебе не було стосунків у книгарнях, було важко було роздобути ці книги, черги в книгарнях були величезні, а продавщиці користувалися моментом і продавали ці книги разом із іншими пропагандистськими книгами, яких ніхто не купляв. Про «Втрачений ранок» говорили на різних рівнях суспільства. Говорили на факультеті, говорили в колах письменників, в тому числі в перукарях говорили про книгу Габріели Адамештяну. Говорили про автентичність книги, про те, що це книга, яка фіксує повороти історії та те, що відбувається з людьми в такі часи. Для прозаїка Габріели Адамештяну важливо зрозуміти, як велика історія впливає на маленькі історії, на долі пересічних людей, а також на долі особистостей, які стають жертвами історії, незважаючи на соціальний статус».
Габріела Адамештяну була віце-президентом (2000-2004 рр.) і президентом Румунського ПЕН-центру (2004-2006 рр), членом журі Премії Латинської спілки (2007-2010 рр) і почесним головою першого журі румунської Гонкурівської премії (2012). Була нагороджена орденом кавалера Ордену мистецтв та літератури (2013 р.), присвоєному Міністерством культури Франції. Її книги, які постійно перевидаються, перекладені 16 мовами світу, відомими видавництвами та дуже добре сприйняті національними та міжнародними літературними критиками.
