Перший випуск фестивалю Джеллу Наум
Бухарестський Національний музей румунської літератури разом з фондом Джеллу Наума організував цього року перший фестиваль ім. Джеллу Наума.
Corina Sabău, 08.10.2016, 10:29
Бухарестський Національний музей румунської літератури разом з фондом Джеллу Наума організував цього року перший фестиваль ім. Джеллу Наума. Протягом двох днів найважливіші сучасні румунські поети, близькі тим чи іншим чином із Джеллу Наумом, зібралися в Бухаресті і в Комані, щоб відзначити останнього великого європейського сюрреаліста. Через ці дві зустрічі організатори запропонували встановити діалог між різними творчими просторами і часом з метою валоризації спадщини румунської літератури і недавньої писемної культури.
Окрім читань їхніх недавніх віршів, запрошені поети спробували відповісти якомога особистіше на запитання Як я відкрив для себе Джеллу Наума?, поділившись спогадами, ескізами, ідеями, пов’язаними з великим поетом-сюрреалістом Джеллу Наумом. Ґазда події, письменниця Сімона Попеску, є автором збірок Про сюрреалізм та Джеллу Наума та Клава. Критифікція з Джеллу Наумом, яка є другою збіркою, опублікованою за кілька років після першої і збагаченою низкою нарисів.
Сидячи поруч з Джеллу Наум на протязі років, для мене ставало все яснішим той сенс екзистенціальної гідності, який є життєвим принципом поезії. Він мав вісцеральну потребу в чистоті і для цього він мав люту непримиренність із самим собою та іншими, намагаючись не змішуватися з ними, з їхніми помилками. Його власні помилки викликали в нього величезне страждання. Він помилявся, тобто віддалявся від центру поетичного існування. Найменше віддалення від того, що він назвав принципами, приносило з собою дисгармонію, непрозорість, ворожість. Сімона Попеску, якій належать цитовані рядки, каже, що їй прийшла ідея організувати фестиваль наприкінці століття від народження Джеллу Наума (який народився 1 серпня 1915 р.) особливо тому, що праці Джеллу Наума створюють солідарність.
Маючи на увазі те, що переважна частина критики вважає Джеллу Наума останнім великим європейським сюрреалістом, ми запитали Сімону Попеску: чи можна говорити сьогодні про сюрреалізм? Ось, що вона відповіла: Сюрреалізм існує, є поети-сюрреалісти, які пишуть і сьогодні, є дуже цікаві групи по всьому світі. Мені б хотілося мати на наступних випусках фестивалю членів сюрреалістичної групи з Лондону, членів шведської групи, сюрреалістів із Праги. Є в цьому світі поети, які представляють себе сюрреалістами. Так що сюрреалізм існує й надалі в літературі. Тож, окрім літератури й упереджень, сюрреалізм є безсмертним, як безсмертним є й романтизм, як безсмертними є й усі літературні течії. Всі ми по-своєму є сюрреалістами, принаймні коли мріємо. Коли ми мріємо, ми всі сюрреалісти, але всі ми, хочемо того чи ні, є й романтиками, і постмодерністами, і класиками. І ці речі отримують періодично певну назву. Сюрреалізм існував завжди, але він отримав собі назву лише в 30-их роках, коли його теоретизували французькі сюрреалісти, які запозичили термін від Аполлінера. І ось і сьогодні ми говоримо про сюрреалізм і говоритимемо про нього до кінця світу.
Поезія є формою вищого невдоволення. Вона ставить сумнів над принципами, системами, ієрархіями і, в той же час, відмовляється з героїзмом від вульгарності з її все більш гуманним виглядом; в той час як незадоволені світу шукають ті страшні бурі, в яких можуть виміряти свої сили, інші вдавалися до підбадьорливого відчуття впевненості, забезпеченого вартовими, і перебільшували перспективи, вигідно насичуючись – ось вам цитата з уривку Отче мій втомлений, – пише Сімона Попеску. Серед поетів, запрошених на фестиваль Джеллу Наума, була й Нора Юга, яку вважали ще з першої її збірки спорідненою з сюрреалізмом. Нора Юга: Я абсолютно переконана, що сюрреалісти народжуються саме такими, сюрреалістами, тобто я не вірю, що сюрреалістом можна стати після курсів творчого письма. Це правда, що поет Мірон Раду Парасківеску є тим, хто написав передмову до моєї дебютної збірки, заявивши, що існує близькість між мною і Джеллу Наумом. З тих пір в Румунії не згадувалося часто про таку схожість. Я навіть не відносилася до добре відомої групи друзів, літературних чи ні, Джеллу Наума. Я пізнала Джеллу Наума пізніше, тому що його творчість не була поширеною в сталінський період. Я дізналася, що є це слово сюрреалізм дуже пізно, в середині 60-х років. Саме тоді я прочитала перший вірш Джеллу Наума під назвою Атанор. Я прочитала його й відчула свого роду електричний удар, приголомшеність, тому що я багато чого не зрозуміла, але мені він дуже сподобався. Тому що я ніколи в своєму житті не читала чогось подібного і не знала, що можна думати або писати таким чином, нічого не розуміючи, але відчуваючи вібрацію краси,. Це був для мене момент, коли я стала свідома того, що часто надаю перевагу незрозумілому, тобто тому, що не схоже з чимось іншим і що залишається незрозумілим, тому що там залишається велика загадка. І велика таємниця є тією, яка домінує наше життя.
