Ніко Беккер – молода надія церемонії вручення премії «Ґопо»
За роль Думітру у фільмі «На північ» режисера Міхая Мінкана актор Ніко Беккер отримав цьогорічну премію Ґопо в категорії «Молода надія».
Коріна Сабеу and Василь Каптару, 28.09.2024, 07:56
За роль Думітру у фільмі “На північ” режисера Міхая Мінкана актор Ніко Беккер отримав цьогорічну премію Ґопо у категорії “Молода надія”. Ніко Беккер розпочав свою кар’єру на сцені Німецького державного театру в Тімішоарі, а у віці 15 років знявся у фільмі “На крок позаду серафимів” режисера Данієля Санду. У 2021 році режисер Еуджен Джебеляну довірив йому роль Треплєва у чеховській “Чайці”, яка згодом увійшла до репертуару Національного театру ім. І.Л. Караджале в Бухаресті. Актор також співпрацював з режисеркою Кармен Лідією Віду у фільмі “Крихке почуття надії”, зігравши роль молодого чоловіка, який страждає на шизофренію і бореться як з хворобою, так і зі стигматизацією.
З 2023 року молодий актор став останнім членом команди бухарестського театру “Одеон”, поставши перед публікою в прем’єрі вистави режисерки Теодори Петре “Відкритий дім”. “На північ”, перший повнометражний фільм режисера Міхая Мінкана, заснований на реальних подіях і створений в європейській копродукції між п’ятьма країнами, розповідає історію Джоеля, віруючого філіппінського моряка, який працює на трансатлантичному лайнері, де він виявляє Думітру, котрий заховався серед контейнерів. Знахідка Думітру ставить Джоеля перед важким вибором, змушуючи його переоцінити свої стосунки з друзями та віру в Бога. За словами режисера Міхая Мінкана, “На північ” – це “фільм про страх, фільм про довіру до іншого, фільм про здатність або нездатність залишити своє життя в руках незнайомця, а також про наші стосунки з Богом“.
Ми поговорили з Ніко Беккером про його пристрасть до акторства, починаючи з ролі у психологічному трилері “На північ”, який отримав приз критиків на Венеційській бієнале – Bisato D’Oro за найкращий фільм, а також був відібраний до участі у найбільших міжнародних фестивалях. “Я чудово вписався в команду і маю на увазі не лише акторів. Оскільки це також був мій дебют у головній ролі, я перебував у певній зоні дискомфорту, відчував невпевненість. У той же час у мене було багато думок. І досвід, який я отримав у театрі, очевидно, допоміг, але кіно і театр – це різні види мистецтва, і вони не перетинаються повністю. Існує конкретна різниця, особливо в тому, як це матеріалізується в кінці, тому що фільм залишається на плівці. Це тисне на тебе, як на актора, коли ти думаєш, що те, що ти робиш на знімальному майданчику, залишиться на стрічці. І трохи напружує думка про те, що те, як ти граєш, залишається, тоді як у театрі, навіть якщо вечір був гіршим, у тебе є можливість відтворити роль. Але, як я вже казав, у театрі завжди є ризик, тому що у нас можуть бути гірші моменти. Я рідко виходжу з вистави задоволеним, часто мені здається, що могло бути краще, що я міг би зіграти більш нюансовано. І я думаю, що це нормально – завжди хотіти більшого, якщо ми задоволені тим, що маємо, в певному сенсі ми впадаємо в певне самозаспокоєння, в кінцевому підсумку ми зупиняємося на досягнутому. Повертаючись до фільму, якщо я знаю, що послідовність, яку я граю – після кількох дублів – закарбувалася, мені вдається набагато більше використовувати свою інтуїцію та інші свої якості. Я відчуваю, що під тиском моменту я можу віддати більше себе у фільмі.”
Ніко Беккер також розповів, як режисер Міхай Мінкан допоміг йому зіграти роль Думітру, юнака, який сховався на кораблі, на якому працює філіппінець Джоель. “Коли я готував роль, я зосередився на окремих елементах, які складають стан героя. Я думав про те, як це – відчувати всі ті переживання, які відчуває Думітру, бути голодним, спраглим, відчувати холод, лякатися гучних шумів. Саме всі ці зовнішні подразники я намагався виразити через тіло і за допомогою прийомів актора Михайла Чехова, які виявилися дуже корисними. Також я багато працював над психологічним тлом персонажа. Очевидно, що мені дуже допоміг сценарій, все починається зі сценарію. Для мене дуже важливо розуміти текст якомога краще, розуміти, про що він, які обставини, ситуації, які цілі персонажів і конфлікт, який виникає між ними та іншими, а також конфлікт із самим собою. Я думаю, що саме так можна найкраще зрозуміти персонажа, якого ти граєш, знайшовши конфлікт у всій історії та послідовності подій, які його складають. Після того, як я це визначаю, я доповнюю персонажа, використовуючи свою уяву та досвід.”
Однією з останніх ролей Ніко Беккера є роль журналіста Кшиштофа Зелінського у виставі Івана Вирипаєва “Хвилювання” режисера Бобі Прікопа. “Хвилювання”, вистава, в якій Ніко Беккер грає разом з надзвичайною Доріною Лазер, – це, перш за все, “вистава про відносини між мистецтвом і життям, між творінням і творцем, між любов’ю, Богом і всіма речами, яким ми намагаємося надати сенс (саме через віру, мистецтво чи любов). Як і життя, театр є і викликає хвилювання, кожен з нас – клубок хвилювань, який мистецтво, у всіх його формах, намагається розплутати, а можливо, навіть допомагає”, – каже Бобі Прікоп.
