Національний театральний фестиваль
Вистава, яка відкрила XXIII-ій Національний театральний фестиваль і, між іншим, мала найбільше показів в рамках фестивалю, належить режисеру Андрею Шерману.
România Internațional, 09.11.2013, 11:21
Вистава, яка відкрила XXIII Національний театральний фестиваль і, між іншим, мала найбільше показів в рамках фестивалю, належить режисеру Андрею Шербану. Йдеться про виставу ”Троянки” за драмою Еврипіде, поставлену вперше Андреєм Шербаном у 1974 році в Нью-Йорку на сцені театру ”Ла МаМа”. У 1990 році вона була поставлена на сцені акторами Національного Бухарестського театру як середня частина ”Стародавньої трилогії”, яка символічно відзначила момент відродження румунського театру.
У 2012 році Андрей Шербан знову повернувся до ”Троянок”, але на цей раз разом зі співаками Національної Ясської опери. Чому? На це запитання відповість сам режисер: ”Беатріс Ранча, призначена головою Ясської опери, була в 90-их роках членом колективу Національного театру, де я вперше поставив на сцені ”Грецьку трилогію”. І Беатріс теж залишилася з цією ностальгією по ”Трилогії”, яку хотіла поставити ще раз. Чому в Опері? Тому що ”Троянки” є свого роду оперою, яку грали і співали актори. А на цей раз її виконують професійні оперні співаки — хор та солісти Ясської Опери, які були надзвичайно захоплені набути зовсім іншого досвіду в порівнянні з тим, що вони роблять зазвичай. Це був досвід і для молодих глядачів, тому що ті, кому зараз 20 років, у 90-их роках ще навіть не були на світі. Дехто з них вивчає у школі, чим була ”Трилогія”, і тут, у США, вона увійшла в історію театру, але вони її не бачили. І якщо можливо, щоб вони її побачили, то, звичайно ж, це досвід і свого роду освіта для молодої публіки, по відношенню до якої я відчував себе зобов’язаним відтворити цю виставу.”
А ще Андрей Шербан вважає, що і в соціальному контексті цього періоду ”Троянки” знаходять своє місце: ”Трагедія, написана 2.500 років тому, є загальнозначущою. У будь-який час існує напруження, в будь-який момент ми можемо мати посилання на те, що відбувається на сцені, що означає в’язниця та свобода в соціальному плані, чи що означає в’язниця та свобода в чисто людському плані — в нас самих існує в’язниця та бажання свободи. Ці два слова дуже часто присутні у виставі і глядачі, які бачили виставу 20 років тому і знову прийшли її побачити, сказали, на мою превелику радість, що вона має ту ж силу, ту ж життєвість та свіжість, як і тоді.”
Публіка XXIII Національного театрального фестивалю, який завершився 3 листопада, змогла побачити й румунську виставу, яка буде представлена у 2014 році в офіційному відділі Авіньйонського фестивалю, будучи включеною в сезон Національного театру з Брюсселю. Вистава режисера Джаніни Кербунаріу ”Солідарність” є копродукцією Національного театру ім. Раду Станки з м. Сібіу та Національного театру французького співтовариства з Брюсселю, у співробітництві з Театральним фестивалем з Авіньйону у 2014 році в рамках європейського проекту ”Міста на сцені”. Вистава ”Солідарність” надихана з румунської реальності, але ці символи віднаходяться в нашому столітті в тій чи іншій формі в будь-якому просторі. Джаніна Кербунаріу: ”Це місцеві символи, але гадаю, що сьогодні весь світ стикається з такими ж проблемами. Це глобальні проблеми: націоналізм, замкнутість в традиційних цінностях, проблеми ідентичності. Гадаю, що ці місцеві символи говорять на міжнародному рівні. Я не запропонувала собі обов’язково показати Румунію. Я хотіла показати виставу, починаючи з речей, які знаю. Мені здається, що вся ця проблема з націоналізмом йде від бажання ствердити свою ідентичність, і стверджувати про неї іноді занадто сильно й агресивно, що в короткостроковій, середньостроковій і довгостроковій перспективі є програшним. Мене скоріше всього цікавила відсутність солідарності, і не тільки в Румунії. Через кризу існує, навіть якщо не висловлена, ідея ”виживає, хто може”. Так було завжди, але криза підсилила це відчуття. Я хочу поставити деякі запитання й публіці, й собі та акторам: чому ми не в стані солідаризуватися? Чому не здатні здобути щось разом? Або чому моменти солідарності такі рідкісні? Адже вони існують. Але нам треба багато часу, щоб зрозуміти, що ми можемо досягти чогось, якщо в певний момент об’єднаємо свої сили.”
До відділу ”Актори в центрі уваги” в рамках Національного театрального фестивалю увійшла й вистава, яку не можна забути, принаймні завдяки тексту. Це історія про життя, написана і сказана дуже реалістично. ”Ілюзії” на текст сучасного російського драматурга Івана Вирипаєва, режисура Крісті Жунку, є шансом та викликом для будь-якого актора. До відбору цієї вистави увійшов і Анді Васлуяну, якого я запитала, якою була його зустріч з текстом Вирипаєва: ”Коли Крісті Жунку надіслав мені його прочитати, він мене дуже схвилював, але в той же час я сказав йому, що мені здається надзвичайно важко його поставити. І не тільки з акторської точки зору. Я поставив перед собою дуже багато запитань, пов’язаних з публікою: наскільки готовою буде публіка сприйняти цей текст? Ця вистава дуже залежить від публіки. В інших жанрах тексту вона залежить від акторів чи режисера, але тут все дуже залежить і від здатності публіки супроводжувати цю історія. В цій історії мене зворушила ілюзія життя. І щоразу, коли ми попадаємося в цю ілюзію, у нас складається враження, що ми знаємо, як склалися справи, а насправді одна фраза може змінити нам життя. Фраза, яка може бути ілюзією, брехнею. Цим є цей текст: від невеличкої фрази змінюється життя деяких людей. Це захопило мене в цьому тексті: що він дуже подібний з нами самими. Якими ми є, що ми робимо і наскільки піддаємося ілюзії.”
В рамках церемонії закриття 23 Національного театрального фестивалю, організованого УНІТЕР в період з 25 жовтня – 3 листопада, Міжнародна асоціація театральних критиків нагородила премією ”Завтрашній театр” виставу ”Трамвай ”Бажання” Вільямса Теннессі, поставлену режисерами Андрієм та Андреєю Гросу, продукція Бухарестського ”UNTEATRU”. Оригінальність сценічного творення, майстерне використання простору та вдале ілюстрування прикладами ідеї ”максимального ефекту мінімальними засобами”, витонченість та якість акторської інтерпретації, а також тонке мистецтво створення зв’язків на сцені були, згідно з мотивацією журі, якостями, які вразили трьох членів Міжнародної асоціації театральних критиків – Моніку Андронеску (Румунія), Івана Меденіка (Сербія) та Мішель Вейса (Канада).
