Мікроісторія. Справжні історії з уст очевидців
Хто ми сьогодні, через 100 років? Хто є громадянами Румунії, з якими проблемами вони стикаються після двох світових війн, понад 40 років комунізму і майже 30 років переходу до капіталізму?
Christine Leșcu, 17.03.2018, 05:55
Хто ми сьогодні, через 100 років? Хто є громадянами Румунії, з якими проблемами вони стикаються після двох світових війн, понад 40 років комунізму і майже 30 років переходу до капіталізму? Які сліди залишили ці події на людях різних поколінь і за походженням з різних громад? І, не менш важливо, про яке майбуття вони мріють? Це запитання на які пробує відповісти проект Мікроісторія. Справжні історії з уст очевидців, Румунської асоціації сприяння виконавським мистецтвам у партнерстві з Національним радіофонічним театром. Запущений в жовтні 2017 року під назвою Румунія 100. Справжні історії з уст очевидців, проект розгорнувся вже вдруге на початку березня. Мікроісторія прагне створити живий архів з розповідей пересічних людей. Зокрема, проводиться кастинг у формі інтерв’ю з особами, які відгукнулися на запрошення розповісти особисту історію на сцені перед сотнею незнайомців. У кожному з двох випусків було обрано по 13 історій, які були публічно розказані а потім архівовані на веб-сайті www.microistoria.ro.
Відбором учасників кастингу зайнялася директор Флорентина Братфанов, яка розповість про відбір фіналістів: Це люди, яких ми знайшли з рекомендацій оточувальних нашій команді людей. З 15 січня я почала відправляти запрошення та спілкуватися з різними людьми. І провела я зустрічі, що іноді тривали три – чотири години, дуже цікаві зустрічі, протягом яких ми розповідали історії. Цей вид спілкування був як обіймання, тому що вони розповідали мені їхні історії, і я розповідала їм мою історію, саме з бажання дізнатися більше про людину, про яку, в принципі, нічого не знаю. Але є деякі історії, які так чи інакше актуальні. Наприклад, історія дівчини 18-річного віку, що здається мені доречною, незважаючи на те, що я вдвічі старша за неї. Переважали історія та сценічна присутність, а також як саме вони розповідали їх історії.
В обох випусках проекту режисер Пітер Керек мав відповідальність підготувати фіналістів для сцени: Я запропонував їм можливість стояти перед аудиторією і нічого не робити, нічого не говорити, думати, чого вони хочуть. Ці мовчання тривали по п’ять хвилин, а потім ми почали поєднувати їх з піснями, з музикою. Вони мовчали в групі, мовчали індивідуально і по-різному, так я, практично, закрив двері мовлення і просто відкрив їх перед аудиторією. Я хотів, щоб вони самі слухати їх власні історії і подивилися, що їх дійсно цікавить, що дійсно вражає їх у цій історії і змусив їх працювати над тим, побачити власну історію по-своєму і стати слухачами власних історій.
В ході другого видання Мікроісторії темою було розповісти як вони пережили перехід від комунізму до капіталізму. На кастинг прийшла і Дана Влесчану. 36-річна жінка, циганської національності, розповіла як із споживача наркотиків вона перетворилася на людину, яка заснувала громадський центр і допомагає мешканцям району Ферентарь. Вона хотіла взяти участь у проекті, оскільки вірить в силу прикладу, вона вважає, що її історія може мотивувати та допомогти комусь: Я багато змінилася. Люди, які добре знають мене вже вісім років, знають це. Я залишилася тією самою людиною, але розвинулася. Я хотіла більше навчитися, і я навчалася і продовжую вчитися. Я відновила навчання, тому що завершила тільки сім класів. І хотіла стати прикладом для моїх дітей. А близькі мені люди цінують мене за це. У центрі ми почали працювати з дітьми громади. Ми організували різноманітні семінари, заходи, різдвяні свята … Люди, які потребують чогось і не знають до кого звернутися, зазвичай звертаються до нас. Вони знають, що я готова їм допомогти.
Томас Мендел має 39 років і є лікарем-стоматологом. У 1988 році він покинув Румунію зі своєю сім’єю, оселившись в Ізраїлі, а згодом повернувся додому в 2003 році. Він вважає, що історії можуть надихнути нас. З багатьох історій, що змінили його життя, він вирішив розповісти одну з його дитячих років: У 1989 році моя бабуся приїхала в гості до Ізраїлю. Вранці ми пішли разом з нею в магазин, щоб купити продукти на сніданок. Її було тоді понад п’ятдесят років, вона зупинилася в магазині і почала плакати. Будучи дитиною, це мене дуже вразило, тому що вона була сильною жінкою, але, можливо, це був перший момент, коли я зрозумів, що в Румунії люди жили погано і мучилися. Я думаю, що контраст між двома світами важливий. Ми повинні зрозуміти, де ми знаходимося і де ми можемо бути. Істина іноді має високу ціну, так само й свобода, але за них варто боротися. І якщо ти приймеш сміливі рішення, то у тебе є шанс потрапити у кращий світ.
Ініціатором проекту «Мікроісторія», а також куратором є театрознавець Крістіна Модряну, яка в кінці цього другого видання, написала, що починає накопичуватися фреска різноманітних дуже особистих історій з різних куточків країни, різних соціальних, вікових та гендерних категорій. Як можемо бачити сучасну Румунію очима сучасних історій пересічних людей, які живуть тут? Відповідає Крістіна Модряну: Бачимо її досить травмованою цим 30-річним перехідним періодом після революції. Я говорю це і тому, що нашою темою на цей раз було «Як ми пережили перехідний період?». Таким чином, бачимо дуже неспокійну Румунію через історичні заходи, Румунію, де люди намагалися відновити свій шлях, піднімаючись, намагаючись шукати орієнтири, Румунію як будівельну площадку, але й переповненою надією, сповненою оптимізмом і силою відновитися.