Музей сучасного танцю
Готуючись до презентації Архіву румунського танцю, Бухарестський Національний центр танцю підготував виставку Музей сучасного танцю.
România Internațional, 18.07.2015, 04:08
Готуючись до презентації Архіву румунського танцю,
Бухарестський Національний центр танцю підготував виставку Музей сучасного танцю. Це унікальна в Румунії ініціатива, яка пропонує привернути увагу публіки
до досліджень історії румунського сучасного танцю. Музей, створений у вигляді
динамічної системи відеопроекції та незвичайних архівних матеріалів і
документів, охоплює період з 1927-1996 роки.
Назва Музею танцю здається звучить досить пафосно, тому
не залишилася без відгуків ще напередодні відкриття вернісажу. Куратор Ігор
Мокану: Назва досягає своєї мети, а саме суперечить і
змушує замислитися, викликає запитання й реакції схвалення чи протесту. Цю
традицію вигадали не ми. Тимчасові музеї вже були відкриті. Був Музей коміксів
як артистичний проект Александра Чуботару. У певний момент Лія Пержовскі
заявила в одному інтерв’ю, що працює в Музеї пізнання… Отже, в румунській
культурі є цей прецедент артистичної установи чи установи-поняття, музею як
твердження, не обов’язково як установи з приміщенням. Метою, з якою ми назвали
цю виставку-експеримент Бухарестського національного центру танцю, було саме
це: попередити публіку танцю про
відсутність такої установи і, можливо, про необхідність її створення. Історії
румунського танцю ще не існує. Її ще ніхто не написав. Її можна відновити з
декількох опублікованих книг та історичних архівів Бухарестського Національного
центру танцю, які ми зібрали з часом, у різних дослідницьких проектах та
програмах.
За словами Ігоря Мокану, проект Музею сучасного танцю не
претендує охопити цінності-орієнтири для історії танцю Румунії, а пропонує нову
низку документів про діяльність багатьох важливих хореографів, відомих чи
невідомих, і ця оцінка буде зроблене істориками танцю. Ми включили у виставку й цитати з художніх фільмів, в яких грали й
танцівники, такі як, наприклад, Лізетта Веря. Лізетта Веря була в 30-их роках
дуже доброю актрисою водевілю, проте у детективному фільмі 30-их років Жана
Міхаіла Поїзд-привид вона в
певний момент станцювала. Це свого роду фокстрот у стилі Фреда Астера, але це
не зовсім фокстрот, бо він
адаптований… Цей двохвилинний документ дуже важливий для історії
танцю. Повторюю, коли я кажу важливий, я маю на увазі не естетичну цінність чи
вагу тієї хореографії для історії танцю, а архівну цінність документу. Поль
Рікер казав, що припускається, що документи мають певну перевірочну цінність,
тобто розповідають про щось правду. Цю якість я маю на увазі, коли кажу, що це
дуже важливий документ.
Виставка-система Музею сучасного танцю структурована по
трьох частинах. Перша з них – сучасна, це реконструкція, повторна постановка на
сцені давніх вистав. Тут виставлена вистава Флоріна Флуераша та Брин’яна
Бондльєра Молоток без власника про однойменний твір Стере Попеску, представлений у 1995 році в Парижі,
коли викликала сильну полеміку, розділивши публіку надвоє: одна частина
відчайдушно аплодувала, а інша – люто освистувала виставу. Із вистави Молоток без власника збереглися в історії лише декілька хвилин, які були перформативно переосмислені тими двома
хореографами. До цього додається реконструкція, зроблена дотепер за
фотографіями Лізіки Кодряну, знятими Бринкушем у 20-ті роки у своїй майстерні в
Парижі. Йдеться про реконструкцію Вави Штефенеску, зроблену у 1994 році за документальною
стрічкою Корнела Міхалаке про Бринкуша, та за документальною стрічкою,
зробленою у березні 2015 року учнями Бухарестського хореографічного ліцею Флорія Капсалі, класи
викладачів Дойни Джорджеску та Сімони Парасківу.
Ігор Мокану: Друга частина виставки містить чотири хореографічних портрети, один
присвячений Флорії Капсалі, другий –
Лерії Нікі-Куку, третій – Міріям Редукану, а четвертий – Вері Прока Чортя. У третій частині виставки
є міні-кінематограф, денс-кінематограф, як назвали його ми, де крутять
документи з і про Елену Пенеску Лічу, Естер Мадяр, гурт 90-их років Контемп та Марджіналі, все з
90-их років. Лерія Мікі-Куку присутня з незалежним фільмом, зробленим вдома у
дворі у 1993 році, названий Розваги
танцю, де з’являється разом зі своїми студентами та
колегами із хореографічної студії, якою, як здається, вона тоді керувала. Вона
оглядає майже всі хореографічні практики того часу. Є й імпровізації, і
характерні танці, бальні танці і навіть
зразок класичного балету з маленькими балеринами, а завершується, звичайно ж,
хорою. Флорія Капсалі була членом гурту соціологів Дімітрія Густі і повинна
була провести документування про хореографічну частину народної культури.
Фільм, представлений в Музеї сучасного танцю, є важливим документом для історії
танцю, навіть сучасного, тому що це не народний танець, це естетизована
реконструкція в студії, з декораціями,
костюмами, а експресивність дуже добре побудована. Одразу ж видно
хореографічний стиль. Портрет Міріям Редукану складається з чотирьох
відеодокументів. Два з них дуже відомі. Йдеться про фільми, зроблені нею в
70-ті роки для студії Сакія Фільм: ConcertoGrosso та У великому проїзді. Проте обидва містять у передмові два інших
надзвичайних документи, віднайдені нами з Національного архіву кінофільмів.
Один з них про свого роду артистичний вечір з Музею Замбакчіан, тому що саме з’явилася ця мода міждисциплінарного
вернісажу. Це надзвичайно важливий документ, тому що стосується історії танцю і
є формою танцю, яка стала дуже поширеною лише зараз, а саме танцю галереї
мистецтв.
Вера Прока Чортя була таким же
важливим хореографом, як і інші, представлені на виставці. Вона увійшла в
історію танцю з ритмічним танцем. Стала дуже відомою після 70-их років як
етнохореолог, пишучи дуже багато про фольклорний танець в Румунії і особливо за
кордоном. Створений Верою Прока Чортя танець був визначений критиком Ліаною
Туджяру як румунський
ритмічний танець.
