Маріана Гордан: історія втікачки

Коли втекла до Румунії в 1979 році з підробленим паспортом Маріана Гордан ризикувала отримати тридцять років комуністичної тюрми, бо «подружилася британськими імперіалістами».

Warning: Trying to access array offset on null in /home/web/rri.ro/public/wp-content/themes/rri/template-parts/content.php on line 98
România Internațional, 22.09.2018, 08:36

Коли втекла з Румунії в 1979 році з підробленим паспортом Маріана Гордан
ризикувала отримати тридцять років комуністичної тюрми, бо «подружилася з британськими імперіалістами». Вона досі переконана, що якби залишилася в Румунії,
не вижила б. Натомість Лондон, місто, в якому вона живе майже 40 років, надав їй всі
умови, аби спокійно творити та визнав і винагородив її мистецтво.

Маріана
Гордан виставила свої роботи ​в найвідоміших лондонських галереях, як наприклад
Пітшангер та ACAVA і здійснила твори монументального живопису на трьох
центральних станціях лондонського метрополітену: OxfordCircus, TottenhamCourtRoad і FinsburyParkStation. Так само вона мала персональні виставки у Парижі, Венеції, Флоренції,
Авіньйоні, Ульмі, Берліні, Токіо, Сіетлі, Вашингтоні. Вона вважається портретістом
через відсутність «стилю» в академічному сенсі цього слова. «Я надаю перевагу експерименту,
намагаючись забути те, чому навчилася в художній школі і використовувати те, чому
я навчилася в музеях і в повсякденному житті. Мистецтво є для мене особистою
справою, а не творінням відповідно до моди чи до певного стилю», – говорить
Маріана Гордан.

Незадовго до втечі з Румунії Маріана не склала вступний іспит на Факультет
мистецтва. Під час іспиту члени комісії визнали її талант, але прямо сказали. що цього не достатньо: «Моя мати була дуже налякана
тим, що це може зруйнувати мою кар’єру. Тому що вона знала, що я художниця і не прийму
іншу альтернативу, не погоджуся з іншою професією. Після провалу іспиту я ледь знайшла роботу у приймальні готелю на узбережжі
Чорного моря. Там, я зробила кілька портретів туристів, прості начерки, не подумавши
про те, що ці люди хвалитимуться ними. Коли про це дізналися органи, директор
готелю представив власну версію, кажучи, що я брала гроші за портрети, тому що вважала,
що я взяла гроші і не поділилася з нею. Наступним кроком було моє звільнення з
роботи і арешт, навіть якщо грошей у мене не знайшли. Англійські туристи, яким я
зробила портрети зайняли позицію, сказавши, що мене звільнили несправедливо і написали
петицію, в якій зазначили, що я не сказала нічого поганого про державу, що я не
брала грошей за портрети і була звільнена несправедливо. Ба більше, я пізніше дізналася,
що ці англійці бути активістами та зібрали на мою підтримку підписи й інших
туристів на узбережжі. Але це тільки ще більше збурило пристрасті, так що
вранці я прокинулася арештована за звинуваченням в організації незаконного
страйку, а потім в заколоті проти румунської держави. І ці англійці знайшли для
мене підроблений паспорт і вивезли мене
з країни. Після моєї втечі про це ще протягом трьох місяців писали в газетах і
я отримала чимало погроз від Секурітатє.»

Маріана Гордан написала свою вражаючу історію життя в книзі «Мої спогади
з часів холодної війни», опублікованій в 2015 році видавництвом Хармід у місті Бістріца-Несеуд.
У своїй книзі Маріана присвятила багато сторінок культурним відмінностям між
комуністичною Румунією 70-их років і Великою Британією: «Перший культурний шок я
пережила коли стикнулася з британською ввічливістю. У поліцейській дільниці, до
якої я звернулася, аби повідомити про мій підроблений паспорт і попросити
політичний притулок, коли жінка-поліцейський принесла мені чашку чаю, я була
переконана, що мені принесли наркотики. Я не могла собі уявити, що поліцейські
можуть бути такими ввічливими, посміхатися і ставитися до тебе як до людини. Це
була величезна різниця в порівнянні з Румунією,
де влада та міліція ставилися до кожного з нас як до тварин. Коли я побачила,
що їхні поліцейські настільки відрізняються від румунських міліціонерів, я подумала,
що це якась пастка. Я навіть не уявляла собі, що люди в уніформі можуть
ставитися до тебе по-людськи. Другий культурний шок я пережила щойно після
прибуття до Великобританії. Моїм першим контактом там був скульптор Паул Нягу, за
його порадою я пішла до Університету Дарема і записалася до Факультету мистецтва.
Я була вражена тим, що не треба складати іспити, тільки пройти співбесіду і презентувати
портфоліо своїх робіт. Після розмови з членами приймальної комісії мене
прийняли з похвалами. І я подумала: яка цивілізована країна, як просто тут поступити.
Але все змінилося, коли почалося навчання. Я була шокована тим, що більшість
моїх однокурсників і викладачів поділяли ліву ідеологію і не просто ліву, а троцькістського
типу. І це в контексті холодної війни. Для мене, людини, що походила із зомбованої
країни, було незрозумілим, як люди, які живуть у вільній країні можуть казати,
що хочуть створення світового уряду.»

У 1984 році Маріана Гордан взяла участь у відкритому конкурсі на нову
скульптуру Клемента Еттлі, прем’єр-міністра Великобританії щойно після
закінчення Другої світової війни. Скульптура мала бути розміщена в центрі
Лондона, навпроти бібліотеки Лаймхаус. З п’ятисот проектів, журі на чолі з
Елізабет Фрінк, обрало роботу Маріани Гордан. Але члени журі дещо змінили своє
рішення, коли дізналися, що обрали проект двадцятип’ятирічної дівчини, яка походить
зі східноєвропейської країни. Таким чином Маріана залишилася тільки моральним переможцем
конкурсу, а гроші та право звести проект отримав наступний конкурент. Після
1989 року Маріана Гордан почала виставляти свої твори й в Румунії. Її картини та скульптури можна було побачити в
Бухаресті, Тиргу-Муреші, Клужі і Бістріці. Остання виставка Маріани Гордан, що
відбулася у березні в Центрі архітектурної культури Союзу архітекторів Румунії,
мала назву «Весна, весна, усередині та зовні». «Весна усередині, – каже Маріана
Гордан, – має на увазі весняне
прибирання будинку, зокрема підлоги, пофарбовані в абстрактно-експресіоністському
стилі та розкішно лаковані. «Весна зовні» являє собою колекцію невеликих картин (приблизно 20х20
см) в техніці олійного живопису сграффіто, яка припускає нанесення декількох шарів
фарби, що вирізняються за кольором, а потім ручкою пензля фарбу зіскрібають на різну глибину, щоб
оголити шар з потрібним кольором.