Лауреати премії імені Софії Недежде для жінок-письменниць

Адріана Бабець та Марія Манолеску стали лауреатами премії ім. Софії Недежде за літературу, написану жінками

Corina Cristea, 14.12.2019, 08:03

На другій церемонії вручення
премій імені Софії Недежде за літературу, написану жінками, спеціальну премію
за літературу без кордонів отримала Адріана Бабець. На тому ж урочистому
гала-вечері, в рамках проєкту «Мистецтво і не більше», електронна публікація Scena.ro
присудила премію за драматургію Марії Манолеску.

Письменниця, есеїст,
літературознавець, викладач порівняльної літератури тімішоарського Західного
університету Адріана Бабець є однією з найвідоміших сучасних письменниць. «Втрачені
бої. Дімітріє Кантемір, стратегії читання» (Amarcord, 1998 р.) Дилеми
Центральної Європи (Mirton, 1998 р.), Дандизм. Історія (Polirom, 2004 р.) Останнє суфле в Парижі. 69 кулінарних рецептів (Polirom, 2006 р.),
Le Banat – un Eldorado aux
confins (координатор,
Cultures d ‘Central Europe, CIRCE, Université de Paris-Sorbonne, 2007 р.), Прозак. 101
таблетка для радості (Polirom, 2009 р.) – це лише кілька написаних нею книг, відзначених
найважливішими румунськими літературними нагородами. Разом з Мірчею Недельчу та
Мірчею Міхеєшом вона написала роман «Жінка у червоному», а в 2014 році
опублікував «Амазонки. Історія» (Polirom).

Граціела
Бенга, літературознавець, член журі премії імені Софії Недежде за літературу,
написану жінками, написала: «Однаково вправно володіючи зброєю епічної спокуси
та ерудованого наукового дослідження, Адріана Бабець є і прозаїком, і геніальним
есеїстом, і викладачем, котра (своїми чуйністю, зусиллями та людяністю)
зачарувала багато поколінь студентів. Цього року спеціальна премія за
літературу без кордонів присуджена Адріані Бабець – оскільки вона знайшла шлях
до щасливого дискурсивного поєднання, від якого проза та есе лише виграли.»

Адріана Бабець
розповіла про свої книги, які ілюструють літературу без кордонів. «Якщо трохи
придивитися і підбити для себе підсумки: я написала книги про культурний
Південний Схід, захистила докторську дисертацію з теми про Дімітрія Кантеміра,
над якою працювала двадцять років. Під час роботи над цим дослідженням я виявила
те, що набагато ближче до моєї біографії та духу місця, де я народилася і де
живу, тому почала займатися культурою та літературою Центральної Європи. Тож я
можу сказати, що у мене немає фізичних, адміністративних або – образно кажучи -
культурних чи духовних меж. Так, у своїх книгах я зосередилася і на Південному
Сході, і на Балканах, але також і на Центральній Європі, в їх плідній
взаємодоповнюваності, а не в опозиції, в опозиції, яка виключала б одну по
відношенню до іншої. Я написала книгу про жінкоподібних чоловіків, про тих
денді чоловіків. Потім подумала, що буде справедливо написати і про
чоловікоподібних жінок, і думаю, що ця книга «Амазонки. Історія.» мала
найбільше значення в присудженні премії імені Софії Недежде. Так я стала,
принаймні до цього моменту, румунським амазонологом. Я думаю, що написаним мені
вдалося вийти далеко за межі реальних та уявних культурних кордонів, а також за
межі статі.»

Марія Манолеску опублікувала
романи «Вітанський важкоатлет» (Polirom, 2006 р.) та «Як краплі крові на
лінолеумі в ліфті» (Cartea Românească, 2010 р.). Вона здобула ступінь магістра з драматичної писемності у Національному
університеті театрального та кінематографічного мистецтва, стала переможцем
третього драматичного конкурсу «DramAcum» та брала участь у «Резиденції драматургії»
театру Королівський двір. Її найвідоміші п’єси: «З невеликою допомогою моїх
друзів», «Садо-мазо блюз-бар» та «Як самого себе». У жовтні 2019 року відбулася
прем’єра її тексту «Великий Б», кабаре про вигорання на сцені ZUG.zone Клуж (режисер
Адоніс Танца) та вийшов роман «Мисливці-збирачі» (видавництво Polirom). Крістіна Модреану, головний редактор журналу
сценічного мистецтва scena.ro: «Марія Манолеску – один з найбільш артикульованих
голосів сучасної драматургії. Її твори виходять за рамки особистих історій і
включають їх у ширшу історію, яка часто має в центрі конфлікти між поколіннями,
які все ще спостерігаються у румунському суспільстві.»

Марія Манолеску розповідає про
свій дебют як драматурга. «Це був для мене дуже щасливий період. Мені пощастило
і я застала чудовий період у румунському сучасному театрі. Я дебютувала як
драматург у 2006 році, коли діяв DramAcum, надзвичайна група, що об’єднувала молодих
румунських режисерів, таких як Джаніна Кербунаріу,
Раду Апостол, Андрея Велян, Александру Берчану та Ана Мерджиняну. У той час
вони зробили надзвичайну волонтерську роботу з виявлення та підтримки нових
голосів у драматургії. Так почали Пека Штефан, Михаєла Міхайлов, Габі Санду,
багато драматургів стали відомими завдяки конкурсам, організованим DramAcum.
Конкурси, які дали драматургам можливість постати перед професіоналами і
поставити п’єси на сценах. Це був чудовий період і для публіки, адже він
допоміг людям ознайомитися з новим типом тексту, набагато сміливішим текстом,
набагато більше прив’язаним до повсякдення. Завдяки цьому контексту мої
початкові тексти були поставлені на сцені публічних театрів. «З невеликою
допомогою моїх друзів» була поставлена на сцені Яського національного театру, «Садо-мазо
блюз-бар», яку я написала у рамках резиденції DramAcum у співпраці з Джаніною
Кербунаріу була поставлена у Театрі «Фоарте Мік». На відміну від моменту
дебюту, я думаю, що зараз ми переживаємо менш сприятливий період для незалежного
театру, головним чином через скорочення коштів Адміністрації Національного Культурного
Фонду. І зараз ставляться надзвичайні вистави, але я думаю, що нам не завадить
трохи розслабитись.»