Кінокритик Магда Міхейлеску, удостоєна спеціальної нагороди Gopo
Кінокритик Магда Міхейлеску була удостоєна на 15-ій гала-церемонії вручення премії Gopo Спеціальною премією за її виняткову кар'єру у світі кіно. Випускниця філософського факультету, відділу журналістики Бухарестського університету є членом ...
Corina Sabău, 11.12.2021, 05:46
Кінокритик Магда Міхейлеску була удостоєна на 15-ій гала-церемонії вручення премії Gopo Спеціальною премією за її виняткову кар’єру у світі кіно. Випускниця філософського факультету, відділу журналістики Бухарестського університету є членом Спілки румунських кінематографістів та Міжнародної федерації кінокритиків (FIPRESCI). Магда Міхейлеску працювала кінокритиком з 1964 року в журналі «Flacăra», потім в газеті «Informația Bucureștiului» до 1982 року, коли її видалили з преси. Після 1990 року вона повернулася до цієї галузі, і між 1991 і 2005 роками працювала в редакції газети «Adevărul» та журналу «Adevărul Literar şi Artistic». З 2005 по 2008 рр була автором кінохронік газети «Gândul». З 2005 року вона є фрілансером, пише свої статті в інтернет-газеті DCNEWS, онлайн-журналі Спілки кіномитців Aarc та в італійському кіножурналі «Otto e mezzo».
Її редакторський дебют відбувся у 1969 році з монографією присвяченою актрисі Софії Лорен (Видавництво «Мерідіане»), після чого з’явилися дослідження з історії кіно та нариси в збірних томах. Разом із чотирма іншими європейськими кінокритиками вона написала книгу «Guardare in faccia il male, Lucian Pintilie fra cinema e teatro» (Італія, Пезаро, 2004). Вона є автором книг «Ці Джоканди без усмішок – розмови з Мальвіною Уршіану» (Видавництво Curtea Veche, 2006), «Франсуа Трюффо – чоловік, який любив кіно» (Видавництво Curtea Veche, 2009). «Моя сестра з Австралії – Минулі зустрічі з Іриною Петреску» (Видавництво Спілки кінематографістів, 2019). Разом із Крістіною Корчіовеску вона видала книги «Десять найкращих румунських фільмів усіх часів» (Видавництво «Поліром», 2010) та «Від товариша Чаушеску до пана Лезереску» (Видавництво «Поліром», 2011). У 2009 році, після виходу книги про Франсуа Трюффо, кінокритик Алекс.Лео Шербан написав у журналі «Dilema»: «На мій смак, книга Магди Міхейлеску «Франсуа Трюффо – чоловік, який любив кіно», є найкращою книгою про кіно, коли-небудь написаною румунською мовою».
Ми розмовляли з Магдою Міхейлеску про її пристрасть до Франсуа Трюффо, що почалася з фільму «Чотириста ударів» / Les quatre cents coups», який вона побачила невдовзі після прем’єри: «Франсуа Трюффо шокував мене в певний період. Я була на початку кар’єри, коли дізналася про нього. Я була вражена тим, як він побудував свою кар’єру. І я маю на увазі кар’єру кіномитця, а не просто режисера, тому що Трюффо, як відомо, був одним із найзліших французьких кінокритиків, який приніс новий ракурс в оцінці французького кіно. Мене зацікавив цей перехід у його кар’єрі, від метушливого, сердитого критика до сидячого критика, майже класика, але який підривно порушив води сучасності. Мене цікавило те, як він будував свою кар’єру кінорежисера, починаючи зі стану кінокритика і ставши найважливішим французьким режисером після війни. Згодні ми з цим чи ні, але це правда. Можливо, Жан-Люк Годар побудував школу, щоб згадати про більш ефектного персонажа у світі кіно. Трюффо не побудував школи, але він залишився в історії кіно, багато хто мріє дійти до такого кінця шляху як він. Мене вразила складність його життя. Хоча ми не були знайомі – це був один із парадоксів мого життя, я була знайома з чудовими режисерами, але не з Трюффо – я дізналася з усього, що читала і чула від оточуючих, що він також був не тільки чарівною людиною, але й дуже щедрою. Багато молодих французьких режисерів дебютували з фінансовою допомогою, але Трюффо ніколи про це не згадував. Я була вражена комплексністю цього кіномитця та тим, як він побудував свою кар’єру».
Протягом своєї кар’єри Магда Міхейлеску провела ексклюзивні інтерв’ю для Румунії з такими видатними кіномитцями, як Федеріко Фелліні, Софі Лорен, Енніо Морріконе, Анджей Вайда, Орсон Уеллс, Лоуренс Харві, Марко Беллоккіо, Клод Лелуш, Андре Тешіне, Жан-Поль Бельмондо, Емір Кустуріца. Магда Міхейлеску про зустріч з Федеріко Фелліні: «Зустріч з Федеріко Фелліні була дивом. Я була у Римі, коли він знімав «Амаркорд» в студії Cinecittà. І можу сказати, що мені пощастило бути досить молодою і витривалою, тому що, коли я отримала дозвіл бути присутньою на зйомках, мені сказали, що ніхто не може порекомендувати мене Фелліні. Я повинна бути на знімальному майданчику, Фелліні знімає день і ніч, і я повинна витримати скільки можу, якщо Фелліні помітить мене, то він прийде і поговорить зі мною. Тож це було випробування на витривалість, і через два дні Фелліні дійсно підійшов до мене, запитав, що я роблю, чим займаюся і чому я там. І ось так випадково мені пощастило бачили Фелліні на зйомках. Важко про це говорити, але коли я написала репортаж після зйомок, мені вдалося дещо сказати. Важко говорити про Фелліні і описати його словами, тому що він весь час грався, грався і на знімальному майданчику, і з усіма, хто брав участь у зйомках. Він знімав зимову сцену посеред літа, очевидно, зі штучним снігом, і він прийшов одягнений у пальто, ми всі були одягнені на літо, був червень. І він запитав нас, як ми витримуємо, і чому нам не холодно. На жаль, я не відразу ввійшла у його гру, щоб зрозуміти, що реальність вигадана Фелліні, на той момент сильніша за метеорологічну реальність. Таким був Федеріко Фелліні. Про нього казали, що він чаклун, і справді він був чаклуном. Участь на цих зйомках була, мабуть, найцікавішим моментом моєї зустрічі з дивом народження кіно».