Кераміка Хорезу у спадщині ЮНЕСКО
У населеному пункті Хорезу Вилчанського повіту, розташованого у південній частині Румунії, вже протягом сотень років передається ремесло, піднесене до рангу традиційного мистецтва, а саме гончарство.
Ion Puican, 02.10.2021, 07:28
Йдучи звивистими дорогами на пагорбах, що піднімаються з Хорезу, можна потрапити
на Вулицю Оларі, де розміщені будинки-майстерні гончарів цього регіону. По
обидва боки дороги на вас чекають ганки будинків, переповнені керамічними
предметами, прикрашені огорожі, вікна та двері, на яких висять тарілки, глечики
та чашки. Все це говорить про колір, радість та румунську традицію, що
передається з покоління в покоління. Ми зупинилися у майстерні гончара Міхая
Биску, Мілу як його називають близкі та друзі, щоб говорити про цю особливу
кераміку та про те, як вона виготовляється.
Міхай Биску розповів нам: «Коли говоримо про
Хорезу, ми говоримо про єдине місце в країні з двома брендами ЮНЕСКО: кераміка
Хорезу та монастир Хорезу. Кераміка Хорезу стала відома по всьому світі,
зрозуміло і після того як вона була введена до нематеріальної спадщини ЮНЕСКО,
тому що йде мова про унікальний декоративний посуд у світі. Гончарі з Хорезу використовують
багато традиційних інструментів, таких як: змішувач для очищення землі, гончарне колесо
і гребінець для формування, видовбаний бичачий ріг, гусяче перо, тонка паличка з дротяним
наконечником для прикраси. У нас як вже всім відомо, головний символ
це «Хурезький півень», потім є й інші, так би
мовити, другорядні символи, такі як: дерево життя, риба, змія, сонце, спіраль
життя та інші традиційні мотиви: павук, колос пшениці, павинів хвіст, квітка,
конюшина тощо. Наш декор є поєднанням традиційних мотивів, поєднанням між
мотивами та символами та поєднанням символів.»
Керамічні предмети Хорезу є одними з найрізноманітніших: від дрібних до великого
розміру предметів. Ось як описує їх гончар Міхай Биску: «Коли говоримо про
кераміку Хорезу, ми говоримо про предмети та зокрема про тарілки розміром від 8
до 40 сантиметрів. Можу похвалитися тим, що у 2000 році я зробив щось нове, відміне
від покоління мого батька, яке виготовляло предмети Хорезу, йде мова про дуже
великі за розміром посудина. Крім того, я виробив кухлі, стаканчики для горілки
і тарілки з кутами. Я виробив також магніти та навіть глиняні раковини.»
Гончар Міхай Биску розповів як він навчився цьому ремеслу та про секрети
цієї традиційної професії: «Це ремесло передається від батька до сина. Я
навчився цьому ремислу в дитинстві, вивчив давню техніку вироблення тоді, коли
приготував батькової глину та готував фарби, обертаючи їх ручно, бо не було
електродвигунів. Глина походить з нашої місцевості, від пагорба Деалул Улмулуї,
звідки я її добуваю восени для цілого року. Я використовую бульдозер, щоб
викопати 2 метри, поки знаходжу найкращу сировину, а потім разом з кількома
людьми перебираю її від смітття, бо вона повинна бути жирною та без вкраплень
каменів. Я привожу цю глину додому та залишаю її на подвір’ї всю зиму, оскільки
мороз і відлига призводять до подрібнення глини. Двічі ставлю глину у змішувач, розминаю глину в руках так вона стає дуже
доброю для моделювання. Фарби, які я використовую є натуральними, приготовані
мною із грунтів. Білий, червоний і чорний – це просто кольори грунтів, а
зелений колір я отримую через комбінацію оксиду міді та каоліну (білого
грунту), в той час як синій колір є результатом поєднання кобальту з білим
грунтом. Потім слідує наступний крок: моделювання, тобто виробити бажану форму:
тарілку, миску, чашку. Наступний етап – це прикрашення – найбільш цікавий та
важливий етап. Об’єкт прикрашається у свіжому вигляді, тому що фарби, які
зроблені із землі укріплюють об’єкт.Оскільки 70-80% наших виробів висять на стіні, я роблю підвісну дірку, потім накладаю штамп на них зі своїм ім’ям. Я
ставлю їх сушитися. Коли вони повністю висохнуть, ставлю їх у піч, де випалювання триває близько 8 годин при температурі 850 градусів. Наступного дня я вибираю їх з печі, накладаю на них емаль і знову опалюю при температурі 1020 градусів і так доходиться до кінцевої форми об’єкту.»
Наприкінці
нашої дискусії майстер-гончар Міхай Биску розповів історію, яку знає від свого
батька про господаря Волощини Константіна Бринковяну (1654-1714), який був
канонізований як святий мученик. Константін Бринковяну заснував церкви та
монастирі, під час його правління румунське мистецтво та культура зазнали
надзвичайного розвитку: «Кераміка у нашій місцевості виробляється з часів
Константіна Бринковяну, його друга пристрасть після церкви, було гончарство,
тому ми зберегли бринковянський стиль декору.»
