Жінки і візуальне мистецтво

Візуальне мистецтво в Румунії відрізняється валентностями, набутими в різні історичні епохи. Цензура комуністичного періоду та свобода вираження, здобута після 1989 року, вплинули на вчорашнє і сьогоднішнє покоління митців....

Monica Chiorpec, 31.08.2019, 06:10

Візуальне мистецтво в Румунії відрізняється
валентностями, набутими в різні історичні епохи. Цензура комуністичного періоду
та свобода вираження, здобуті в результаті подій грудня
1989 року, свобода проявляти себе художньо відповідно до власних переконань,
все це вплинуло на вчорашнє і сьогоднішнє покоління.

Вважається першим митцем, яка торкнулася проблеми фемінізму в
Румунії, Марілена Преда-Синк однаково оцінена як одна з найважливіших румунських
сучасних митців. Марілена Преда-Синк: Моя мистецька практика
починається в 1980 році. Ще в першій моїй персональній виставці я намагалася
висловити себе в декількох художніх середовищах. Мене дуже цікавило те, що я
хочу донести до публіки і знайти найкращу форму художнього вираження. У цьому
сенсі я проводила експерименти. Художня практика надзвичайно різноманітна, від малювання,
до традиційного живопису, предмета, фотографії, дії, виконання. Я викладала і
дуже зацікавлена мистецтвом у громадському просторі. Це означає всі види проявів,
тимчасових заходів, все, що відбувається в громадському просторі. Найбільш
важливим для митця є свобода. Свобода створювати, прокидатися вранці і робити
те, що він хоче. Бути менш обмеженим модою, примусовим механізмом,
будь то ідеологічним, або генерованим суспільством.

Для Клаудії Бреїляну, представниці нового покоління візуальних митців, ідея
свободи поширилася далеко за межі особистого простору. Досвід набутий в Німеччині сформував її роботу
у сфері образотворчого
мистецтва: Не обов’язково свобода створювати, а краще свобода
вчитися. Маючи справу із
живописом, я почала це
робити, тому що саме живопис привабила мене до
цього. Я навчалася в
Бухаресті, в Національному університеті образотворчих мистецтв.
Я мала також інший досвід,
у Лейпцигу, де отримала стипендію
в Академії мистецтв. Я кажу це тому, що там я намагалася
експериментувати, пишучи тексти для
перформенсів. Там я навчалася в класі образотворчих мистецтв, де випробовувалися кілька середовищ.
Ми там займалися живописом, скульптурою і навіть
написанням текстів.

Праця у соціальній сфері однаково важлива для молодого покоління візуальних
митців. Завдяки необмеженим можливостям, що пропонуються сьогодні за допомогою
новітніх технологій, Клаудія Бреїляну інтегрує у свою живопис естетику, що
спочатку з’явилася у віртуальному просторі: Я також обрала курс під
назвою Соціальна сфера і гумор. Очевидно, в минулому я такого не
робила. Насправді, у цьому контексті, я знайшла певний спосіб вираження, який
пізніше застосувала у моєму живописі, хоча те, чим навчилася я там було зовсім
іншим. Це була зовсім інша естетика, яка, до речі, була для мене дуже важливою,
і тому соціальну частину я намагалася розглядати шляхом ідеї повторення.
Повторювана структура генерує шаблон, який з часом змінюється. Знову ж таки,
шляхом повторення, він, у свою чергу, генерує інший шаблон. Це дуже органічна
річ для мене, це ідея, яку я інтегрувала у своєму підході до малювання. Саме
так я дійшла до проекту, над яким працюю на даний момент. Спочатку була просто
живопис. Пізніше я почала використовувати й цифрову частину.

Марілена Преда-Синк виставляла свої
твори в престижних виставках світу,
таких як Віденський «Kultur Contact», Будапештський
«Ернст музей», Вальпараїсо
Бієнале, Кіотський міжнародний арт-центр, Варшавська галерея «Пропаганда» або Кунстхалле в Нюнрберзі. Як молодий митець, що сформувалася в 1970-х і 1980-х роках, Марілена Преда-Синк вступила в
контакт з феміністичними ідеями того часу: Коли я вперше почала
фотографувати, в 1983-1985 роках, я нічого не знала про фемінізм. Але це було таке
внутрішнє почуття, сильне почуття, я відчувала, що повинна це робити, бо завжди вважала себе лідером свого жанру. Я робила це з
навантаженням і співчуттям до інших. Звичайно, після 1990 року, коли я
познайомилася з такими теоретиками як Міхаєла Мірою, до якої я дійсно
відчуваю прив’язаність, або з Лаурою Грюнберг, мені вдалося подорожувати, ознайомитися із цим явищем, зрозуміти його. Потім все стало ясно. Так на мені було накладено феміністську етикетку. Я не розумію фемінізм з агресивної
перспективи, особливо той що
практикувався в 1970-х роках, а скоріше розумію
еко-феміністичний вимір, певну глибинну
екологію. Я вважаю це необхідним.

Розміри повсякденного або культурного досвіду, які Марілена Преда-Синк та Клаудія Бреїляну використовують у візуальному мистецтві, пропонуються публіці з точки зору двох різних поколінь митців. Попри використані засоби вираження, важливим
є саме діалог між двома епохами, до
яких ці митці належать.