Документальний фільм «Таймбокс» Нори Агапі номінований на Премії «Гопо»

Документальний фільм Таймбокс, Нори Агапі, виграв головний приз у розділі Між морями, присвяченому документальним фільмам з Центральної та Східної Європи, на Міжнародному фестивалі документального кіно Jihlava.

Corina Sabău, 23.05.2020, 02:46

Документальний фільм Таймбокс, Нори
Агапі, виграв головний приз у розділі Між морями, присвяченому
документальним фільмам з Центральної та Східної Європи, на Міжнародному
фестивалі документального кіно Jihlava. Мотивація журі: Ми обрали фільм
«Таймбокс», як переможний фільм, за глибину, з якою він досліджує силу та вагу
пам’яті, а також завдяки інноваційному режисерському баченню та цікавій розповіді.
Фільм є глибоко особистим, але філософські та політичні наслідки, висвітлені у
фільмі, викликають питання, що виходять за межі реальної історії фільму.
Timebox – один із п’яти документальних фільмів, номінованих на 14-му випуску
Премій Гопо, який повинен був
відбутися в кінці березня, і перенесений через пандемію коронавірусу.

Іоан Матей Агапі, центральний персонаж документального фільму, – харизматичний реалізатор
документальних фільмів у місті Яси, у віці 80 років. У нього є колекція фільмів,
в яких зафіксовано майже 50-річну історію Румунії. Спочатку наміром Нори Агапі
було зняти фільм про багатий архів батька. Але з того моменту, як влада інформує
старого про те, що він повинен переїхати, або він буде евакуйований,
документальний фільм Нори Агапі змінив напрямок.

Ми розмовляли з Норою Агапі про те, як склалася історія фільму:«Почну
з того, що ,перш за все, це фільм про мого батька. Тому що мій батько протягом
багатьох років мав великий вплив на мене. Дуже сильна особистість, це не кажу тільки
я, але й багато інших молодих людей, яких він вчив, він багато років викладав фотографію та кіно, але, по-особливому, думаю
я. Тому що його завжди хвилювали, крім фотографії, філософії, кумедних частин
життя, і інші теми, будучи людиною з великим гумором. У той же час мій батько -
дуже сміливий, який ставився до життя, як до театру. Я почала з цієї ідеї, з
того, щоб зняти фільм про мого батька, але це було нелегко втілити в життя і
зробити його портрет. Оскільки я була настільки близькою до теми, мені не було
важко від’єднатися. Я вирішила зняти фільм, особливо про простір, у якому я виросла,
і про те, як мій батько ставиться до цього простору. Це фільм, в якому мій
батько також виступає як педагог і кінорежисер, я боюся використовувати слово
художник, тому що мій батько ніколи не любив слово художник, він ніколи не
визначав себе як художника. Він як і раніше залишається дуже хорошим
режисером-документалістом, людиною, яка дуже добре володіє композицією та
технікою зйомок, але ніколи не хотіла визначати себе як художника. Спочатку я
не хотіла зніматися у фільмі, це не про мене, або я не усвідомлювала, що це
буде про мене, але коли ти говориш про когось, хто твій батько, ти не можеш не
добратися і до тебе.

Нора почала знімати у 2011 році, але незабаром після початку роботи у 2012
році вона зрозуміла, що повинна змінити розповідь. Тому що фільм розповів не
лише історію архіву її батька, але й історію простору, в якому вона жила, будинок,
де вона провела дитинство, і який, за рішенням влади, Іоан Матей Агапі був
змушений залишити, не маючи підходящого простору для зберігання свого архіву.
Нора Агапі: Історія довга, але підсумовуючи, простір був націоналізованою
будівлею, де мій батько тримав, крім архівів, курси фотографії та кіно. З часом
мій батько перетворив цей простір на такий де можна жити. Після 1990 року він
не мав права купувати будинок, оскільки вважалась будівлею спадщини, йдеться про
Палац Браунштайна. Тож він продовжував платити оренду державі, не
здогадуючись, в який напрямок все піде. У 2012 році без будь-якого попереднього
застерігання він отримав поштою папір із повідомленням мерії про те, що він
повинен залишити будівлю. Ось тоді ми пішли до суду. Це були чотири роки
психологічних мук, тому що мій батько мав боротися з тупотою системи, стикнувся
з неповагою влади, він був старим і водночас людиною, яка щось зробила для
історії міста. Цей поєдинок дуже добре підтримує цю історію – я думаю – фільм
зосереджений навколо цієї розповідної нитки. Звичайно, я не вирішила наполягати
на цьому аспекті, бо не хотіла, щоб це був соціальний документальний фільм. Але
я вважаю, що, зрештою, мій батько, центральний персонаж документального фільму,
також є символом. Це символ боротьби, яку багато хто з нас має з тим, що ми не
схвалюємо, з нечасто тупим менталітетом оточуючих нас. Мені дуже хотілося
висвітлити творчість мого батька, знову відкрити його архів, вийняти з ящиків цю
недавню історію, яку він зберігав з такою великою увагою та любов’ю».

Окрім Jihlava, Timebox був
нагороджений на кількох міжнародних фестивалях, включаючи Міжнародний
кінофестиваль Трансільванія TIFF 2019, де він отримав відзнаку від журі, та
Dokufest IDFF в Косові, де отримав нагороду найкращий фільм (у конкурсі
Балкан Докс). У румунських кінотеатрах Timebox вийшов наприкінці
2019 року в кінотеатрі імені Ельвіре Попеско в присутності режисера Нори Агапі
та продюсера Моніки Лазурян Горган.