Виїзна академія Андрея Шербана
У 2007 році режисер Андрей Шербан розпочав разом з колишнім директором Румунського культурного інституту в Нью-Йорку Коріною Шутеу цикл майстерень театральної творчості, призначених особливо для молоді. Вони отримали назву «Виїзна академія».
România Internațional, 21.12.2013, 04:29
«Гадаю, що подібна збірка унікальна в Румунії. І вона була потрібна, було потрібно продокументувати унікальне, абсолютно надзвичайне явище», — зізналася театральний критик Моніка Андронеску на презентації видавництва «Неміра» збірки «Виїзна академія Андрея Шербана — книга майстер-класів», координатором якої вона була разом з Крістіаною Гавріле.
Історія звучить так: у 2007 році режисер Андрей Шербан розпочав разом з тодішнім директором Румунського культурного інституту в Нью-Йорку Коріною Шутеу цикл майстерень театральної творчості, призначених особливо для молоді. Вони отримали назву «Виїзна академія». Майстерні були відкритими, як заявив Андрей Шербан, не лише для акторів, режисерів, сценографів та музикантів, а й «для молодих духом і з інших професій». А збірка, видана «Немірою», відновлює із фрагментів «загадковий» образ академії Андрея Шербана. На презентації збірки режисер спробував у свою чергу трішки «розгадати» загадку: «Що нам бракує? Що нам потрібне? Такі запитання стали джерелом цих занять. Так як ми працюємо в різних формах та напрямках — дехто в театрі, інші — в зовсім іншій галузі, — але кожному чогось бракує чи потрібне щось інше. В той же час, ми всі віднаходимо себе в цьому бажанні шукати. Як герої з «Як вам подобається?», які їдуть з міста в ліс, тому що тиск життя й суспільства настільки великий, що вони не витримують».
Майстерні, організовані дотепер в рамках виїзної академії Андрея Шербана, вібулися в місцевостях Плопь, Хорезу, Іпотешть та Могошоая, і кожна з них мала свій центр інтересу. Перша була особливішою, вона розпочалася з книги «Сповідь з Танаку» Тетяни Нікулеску-Бран і мала як результат виставу, поставлену й на сцені відомого театру «Ла МаМа» в Нью-Йорку. Андрей Шербан: «Перша майстерня в горах Апусень була спробою побачити, як ми можемо зустрітися — люди, які не знали один одного, актори, музиканти, художні митці, письменники, — та жити разом впродовж 10 днів і подивитися, чи можемо щось знайти. У цьому випадку я мав книгу Тетяни Нікулеску-Бран, і ми спробували подивитися, чи можемо відчути її в самих собі. Друга майстерня з Хорезу зосередилася на житті й творчості Костянтина Бринкуша. Багато з акторів не знали один одного, але стали сім’єю. Ми зустрічалися вранці дуже рано для вправ. В обід всі їли разом — це був свого роду знак для кожної майстерні, тому що ми сиділи за столом і замість того, щоб створилися невеличкі групки, кожен повинен був бути уважним до інших — як передаємо салатницю, треба було бути уважним, коли хтось просив хліба, коли хтось залишався без води у склянці… Ідея була не їсти для самого себе, не їсти з тим апетитом, як ти це робиш зазвичай, а робити це з більшою увагою, спокійніше і з більшою повагою по відношенню до інших».
У майстерні з Іпотешть в центрі уваги був, звичайно ж, Емінеску з його поезією та життям, а в Могошоаї обранцями стали Караджале та Шекспір. Досить важко охопити суть цих зустрічей в одній книзі… Моніка Андронеску пояснить, як вона задумала структуру збірки «Виїзна академія Андрея Шербана — книга майстер-класів»: «Книга складається із зізнань, з історій на місці подій, з багатьох інтерв’ю, з есе. Гадаю що, прочитавши цю книгу, залишаєшся з відчуттям, що там школа. Школа, за якою можна вчитися жити, і жити в театрі, і робити театр. І, мабуть, це є надзвичайно важливим. Як я розмістила тексти? Я намагалася дати слово Андрею Шербану на початку книги, щоб він розповів, що означала ця академія, чим вона була для нього. За ним слідує текст пані Коріни Шутеу, завдяки якій ця книга змогла існувати сьогодні, тому що, якби не вона, академії не існували б. Потім на першому плані постала перша виїзна академія, яка мала трішки іншу долю, а саме академія, побудована за книгою «Сповідь з Танаку» Тетяни Нікулеску-Бран. Я продовжила книгу зізнаннями людей, які брали участь в майстернях з Хорезу, Могошоая та Іпотешть. Книга завершується іншим текстом Андрея Шербана — і я залишаю вам задоволення відкрити для себе його надзвичайні слова і той імпульс, який не можна не відчути, коли слухаєш чи читаєш текст Андрея Шербана».
Серед зібраних у книзі зізнань є й зізнання актора Маріуса Маноле, який, будучи присутнім на презентації, розповів: «Моя зустріч з Андреєм Шербаном відбулася в Хорезу, на майстер-класі, якого я особисто ніколи не забуду. Це був один з найгарніших моментів, які я провів у румунському театрі. Може здатися, що це гучні слова, але насправді майстер-клас із Хорезу став для мене великим одкровенням. Тому що я трішки втратив довіру в театр, тому що думав, що речі не стаються так, як хочу я. Там я зустрів жменьку дуже талановитих людей зі всієї країни, які нам продемонстрували, що актор має фантастичну робочу силу, що він може прокинутися рано вранці і працювати по пізнього вечора, якщо його цікавить те, що він робить, що вистава може бути поставлена і за 5, і за 6 днів, що наша фантазія надзвичайно багата, потрібно лише, щоб хтось умів покопатися в нас і змусити нас розцвісти… тому що я вже більше ніколи не повірю, що в поганій виставі винен актор…».
Завершимо нашу культурну рубрику словами режисера Андрея Шербана про те, що він вважає суттю виїзної академії: «Ці майстер-класи можуть стати джерелом для молоді — молодих духом — піднятися на новий щабель. Відкриття дороги до нового виховання, якого жоден з нас не мав. Майстер-класи діють, як дзвінок будильника. Матісс казав про мистецтво, що воно — немов зручне крісло. Іншими словами, воно як наркотик. Має всі шанси усипити тебе, зробити пасивним. На жаль, і сьогодні театр є транквілізатором, який усипляє, з деякими винятками. Треба від цього втікати!».
