Архітектурний комплекс “Шлях Героїв”

Одним з найважливіших шедеврів скульптора Константіна Бринкуша є Архітектурний комплекс Шлях Героїв, присвячений горжанським героям, які віддали своє життя за Батьківщину та за ближніх у Першій світовій війні.

Corina Sabău, 09.01.2016, 08:55

Одним з найважливіших шедеврів скульптора Константіна
Бринкуша є Архітектурний комплекс Шлях Героїв, присвячений
горжанським героям, які віддали своє життя за Батьківщину та за ближніх у
Першій світовій війні. Комплекс, який складається зі Столу мовчання, Воріт
Поцілунку та Нескінченної колони і знаходяться в м. Тиргу-Жіу, є визначальним
для творчої концепції митця.

Константін Бринкуш народився 19 лютого 1876 року в с.
Хобіца й провів своє дитинство в оточенні справжньої дерев’яної цивілізації, бо
його батько сам виготовляв предмети, необхідні для господарства. У 1898 році на
першій виставці Школи ремесел повіту Долж учень Константін Бринкуш представив
свою першу скульптуру – погруддя Гьорге Гіцу, разом із двома рамами, які можна
побачити й зараз у Крайовському Музеї мистецтва. Цього ж року він записався до
Бухарестської Національної школи гарного мистецтва та ремесел, яку закінчив
чотири роки по тому. Проживши деякий час у Мюнхені, він їде до Парижу, де в
1905 році був зарахований до Вищої національної школи витончених мистецтв.
Починаючи з 1907 року, великий румунський скульптор взявся за безпредметне мистецтво,
увійшовши таким чином в коло паризького авангарду. Роботи, з яких складається
Архітектурний комплекс Шлях Героїв, були зроблені на основі одного
проекту, який, як зізнався сам Константін Бринкуш, складався з архітектурних
елементів символічного значення.

Комплекс було відкрито 27 жовтня 1938 року. Розповідає директор Центру ім. Константіна Бринкуша Дору
Стримбулеску: Якщо орієнтуватися за фотографіями та свідоцтвами того
часу, треба сказати, що населення міста Тиргу-Жіу, в присутності політичних та
культурних особистостей того періоду, взяло участь у відкритті у великій
кількості. Процесія, яка почалася від Воріт Поцілунку й Столу мовчання та
завершилася біля Нескінченної колони, була вражаючою. Важливо знати, що
спочатку Бринкуш хотів підняти в Тиргу-Жіу лише Нескінченну колону. Це містить
і пропозиція, яку він зробив меценату Аретії Тетереску, коли прибув до Бухареста
з ескізом колони. Але з огляду на те, що Бринкуш провів стільки часу в
Тиргу-Жіу, він уявив собі, врешті-решт, весь комплекс, що включає й церкву
Святих Апостолів, модернізовану за кошти Національної ліги горжанських жінок на
пропозицію Аретії Тетереску. Тож ми маємо справу не тільки з пам’ятним
комплексом, а й з роботою генія, роботою універсальної цінності.

Стіл мовчання знаходиться в
тиргу-жіуському парку на узбережжі річки Жіу. Він виконаний з банпотоцького
вапняка й оточений 12 круглими кам’яними стільцями у вигляді клепсидри. Стіл,
діаметром в 2,15 м й висотою в 0,88 м, символізує стіл напередодні боротьби.
Час вимірюється в тиші клепсидрами – стільцями. Алея стільців включає дві
кам’яні лавки й 30 квадратних кам’яних стільців у формі клепсидри, розташованих
з обидвох боків алеї по три. Вони роблять зв’язок між Столом мовчання та
Воротами поцілунку, які розташовані на вході в парк. З обох сторін алеї було
посаджено 20 пірамідальних тополів. Ворота поцілунку, зроблені з травертину,
символізують перехід до іншого життя. Нескінченну колону, Колону безмежності чи
Колону жертви вважають найважливішою частиною комплексу. Зроблена з 16 чавунних
ромбовидних модулів, кожен висотою в 1,80 метрів, вона представляє вісь світу, яка підтримує купол неба. Загальна
висота колони становить 29,33 м. Технічно вона була зроблена інженером Штефаном
Джорджеску-Горжаном за модулем, вирізаним з дерева Бринкушем. Її зведення
будівництво було розпочате в липні 1937 року в Петрошань і завершилося в
листопаді в Тиргу-Жіу, а металізація була здійснена в червні-липні 1938 року.
Церква Святих Петра і Павла, розташована на вісі скульптурного комплексу, є
сполучною ланкою між його складовими частинами. Місце поклоніння було підняте
між 1927-1938 рр. на місці старої церкви, побудованої в 1777 році.

Розповідає Дору
Стримбулеску, директор Центру ім. Константіна Бринкуша. Елементи, з яких
складається архітектурно-скульптурний комплекс в Тиргу-Жіу мають унікальне
значення, хоча Бринкуш вирізав ще колони з дерева, в його паризькій майстерні
були подібні скульптури. Гадаю, що ідея архітектурно-скульптурного комплексу є
давньою. Спочатку він хотів підняти портал у своєму рідному селі Хобіца. А
потім вирішив, що комплекс буде в Тиргу-Жіу і врешті-решт, за пропозицією
Аретії Тетереску, ця ідея набула форми. Можна сказати, що, завершивши
архітектурно-скульптурний комплекс в Тиргу-Жіу, Бринкуш удосконалив свою
творчість, тому що після цього він не створив нічого настільки ж важливого, що
б залишилося орієнтиром у мистецтві. Цей безпредметний стиль, який Бринкуш
вводить у сучасне мистецтво, змінює парадигму. Якщо прослідкувати за ідеями
Бринкуша, які з’явилися впродовж часу в різних публікаціях у формі афоризмів,
можна зрозуміти, як розуміє Бринкуш мистецтво в цілому і своє мистецтво
зокрема. Бринкуш усвідомлював свою універсальну цінність, те, як він її змінив.
Покинувши майстерню Родена, він покидає все те, що сталося в мистецтві до того
часу, пропонуючи своє власне бачення, коріння якого знаходиться в давньому
румунському мистецтві. Він зробив це, хоча й поглиблював у Парижі примітивне,
чорне мистецтво. Але він усвідомлював те, що став орієнтиром у сучасному
мистецтві.

У квітні 2007 року в Тиргу-Жіу було представлено
документ, що засвідчує готовність Європейського Союзу включити Архітектурно-скульптурний
комплекс Шлях Героїв (разом із Палацом Кантакузіно, Румунським
Атенеумом в Бухаресті та фортецею Хістрія в повіті Констанца) до Списку
європейської культурної спадщини.