Цистерціанський монастир Керца

У 43 кілометрах від міста Сібіу, на дорозі, що веде до Брашову, в заплаві річки Олт, у населеному пункті Керца, знаходяться руїни однієї з найкрасивіших і найзначніших укріплених церков Трансільванії, але в той же час, однієї з найменш відомих.

Христина Манта, 22.09.2013, 01:47

У 43 кілометрах від міста Сібіу, на дорозі, що веде до Брашову, в заплаві річки Олт, у населеному пункті Керца, знаходяться руїни однієї з найкрасивіших і найзначніших укріплених церков Трансільванії, але в той же час, однієї з найменш відомих. Колишній цистерціанський монастир вважається одним з найстаріших і найбільш важливих памятників ранньої готики у цій частині Європи. Монастир був заснований цистерціанськими ченцями-місіонерами (релігійний орден, за походженням з Франції) в 1205 по 1206 рр. і був побудований у формі хреста. Колишній монастир є зараз євангельською церквою для німецькомовної євангелічної громади населеного пункту Керца.

Точна дата заснування цього цистерціанского монастиря наведена в документі, виданому угорською королівською канцелярією в 1223 році. З тексту цього королівського диплому дізнаємося, що територія, на якій було засноване і побудоване абатство Керца, і яка межує з річкою Олт на півночі, рікою Арпашу на сході, рікою Керцішоара на заході та Фегерашськими горами на півдні, була подарована королем Угорщини Андрієм II (1205-1235 рр.) Бенедикту, князю Трансільванії. У другій половині ХІІІ ст., в безпосередній близькості, на правому березі річки Олт, цистерціанский монастир заснував поселення Керца (Kerz), також відомий під назвою “Саксонська карта”, а в долині річки Хертібачу, неподалік від населеного пункту Агніта, заснував інше поселення, що називалося Апос (Abtsdorf), в якому проживали саксонці. Цистерціанське абатство Керца відіграло важливу роль у політичній, економічній та культурній історії середньовічної Трансільванії, а також у процесі поширення готичного мистецтва в Трансільванії.

До речі, назва «цистерціанці» походить від першої обителі ордену — монастиря Цистерціум, що був заснований у 1098 р. на місці поселення Сіто в Бургундії. Назва «білі монахи» зумовлена білим (світло-сірим) чернечим одягом служителів ордену. Перший монастир у Цистерціумі, Бургундія, організував абат Робер. Вплив чину значно зріс після реорганізації його діяльності абатом Бернаром Клервоським (звідси й друга назва). У XIII-XIV століттях орден став одним із найвпливовіших серед католицьких чернечих чинів. У цей період було десь 700 монастирів у всіх країнах Європи. У XVIII-XIX століттях більшість монастирів було ліквідовано. Бібліотеки цистерціанців були найбагатшими зібраннями давніх рукописів.

Цистерціанці вели спосіб життя повний обмежень. “Їм було заборонено підпалювати вогонь, заборонено їсти мясо, спілкувалися між собою дуже мало”, розповів нам священник Євангельської церкви Керца Міхаєл Регер. Вони працювали з ранку до вечора в інтересах мирян, яких тримали у курсі своїх винаходів. Ченці принесли з собою благородні сорти винограду з Бургундії. Легенда свідчить, що єдиним джерелом їх сили було вино. Задовольнялися вони лише сиром, каштанами і вареним буковим листям. Не було у них келій, і спали вони всі в одному приміщенні на соломі. Пробуджувалися о 3 годині ранку, раз у три години проводили богослужіння. Влітку цистерціанці з усіх куточків Європи зустрічалися у Франції в Бургундії, в материнському абатству Pontigny, де обмінювалися досвідом. Через аскетичний спосіб життя, вони жили лише до 35-40 років і були поховані в абатстві.

Розкопки, зроблені тут після 1980 року, призвели до відкриття двох людських скелетів завдовжки у два метри. Звідси й зародилася теорія, що у Середньовіччі, ненормальних людей відправляли в монастир. На абатство Керца нападали багато разів протягом сотень років. У 1241 році його було майже повністю зруйновано татарами, коли був убитий і настоятель монастиря. Легенди свідчать, що монастир мав тунель, з-під вівтаря і аж до річки Олт. Поруч з абатством є дві печери, де ховалися ченці під час нападів.

У 1418 році король Сигізмунд звернувся із закликом до настоятеля абатства з Керци не пригнічувати кріпаків несправедливою даниною. Найгрізнішим настоятелем абатства в Керці був Раймунд Баренфус, який приїхав з Відня. Він був запеклим споживачем алкогольних напоїв і любителем полювання. Абатство було закрито королем Матвієм Корвіном в 1474 році, через скарги пригноблених селян і турецькі напади. Сьогодні лише кілька зовнішніх стін і дві внутрішні відсіки (на півдні та півночі) свідчать про вміння будівельників цистерціанців. На півдні збереглася ще одна римська колона. Хоча зараз вже немає стелі, головний неф церкви приховує кладовище в память німецьких солдатів, що стали жертвами у Першій світовій війні. У церкві проводилися служби безперервно до сьогоднішнього дня. На дворі парафіяльного будинку зберігається невеликий водяний млин, із молотками, які постійно бються, ніби то допомагають нам згадувати про те, що час не може зупинитися на місці. (Христина Манта)