Трагічні історії кохання в замку Руджіноаса

Знищений під час Другої світової війни, замок повернув собі специфічні архітектурну славу та чарівність лише після 1978 року, коли його було реставровано. З 1982 року він став меморіальним музеєм Александру Іоана Кузи.

Христина Манта, 11.11.2018, 00:58

Неподалік Тиргу Фрумос знаходиться Руджіноаса – красива будівля, що чарує очі. Подорожник,
якого зустрічають так гостинно, забуває про всі його неприємні спогади…
Ніби-то помахом чарівної палички, він несподівано опиняється в замку, описаному
Вальтером Скоттом… писав у 1837-му році письменник Константін Негруці про
одного з найкрасивіших замків історичного румунського регіону Молдова.
Білокам’яний замок в місцевості Руджіноаса, що у повіті Ясси (на сході
Румунії), з вікнами та лініями в готичному стилі справляє надзвичайне враження
на відвідувача.

Побудований у першому десятилітті ХІХ століття скарбником
Сандулаке Стурза замок був придбаний в 1862 році Александром Іоаном Кузою,
господарем Об’єднаних румунських князівств. Будівельні роботи завершились 1855
року. Будинок і зараз зберігає елементи неоготичного стилю, під впливом
німецького романтизму. Теж родина Стурза побудувала й церкву поблизу цього
замку. Згідно західній моді, до Руджіноаси був привезений німецький городар,
Меллер, який зайнявся улаштуванням красивого парку із широкими алеями та
екзотичними рослинами. У 1862 році його купив на аукціоні господар
Об’єднаних румунських князівств Алескандру Іоан Куза, котрий у 1864-му році
уперше провів у замку Руджіноаса разом із членами його родини Великдень.

Знищений під час Другої світової війни, замок повернув собі специфічні
архітектурну славу та чарівність лише після 1978 року, коли його було
реставровано. З 1982 року він став меморіальним музеєм Александру Іоана Кузи.
На першому поверсі знаходиться документальний відділ, в якому ілюстровані
моменти з життя та діяльності господаря.
На другому поверсі, за допомогою збережених оригінальних предметів,
відтворена атмосфера життя на маєтку Руджіноаса, сімейна бібліотека з книгами,
привезеними з Парижа; робочий кабінет Александра Іоана Кузи з дубовими меблями,
їдальня в готичному стилі з фарфором та кришталем з Баккари, прикрашені гербом
Об’єднаних Князівств, спальня дружини правителя Елени Куза, з меблями в стилі
Луї-Філіппа, прикрашена багатим мереживом та синім бархатом, та дитяча кімната.
Для приймальні, було придбано прямо з
Парижа 24 меблеві п’єси в стилі Людовіка ХV, з яких, на жаль, залишилося дуже
мало частин. Поряд з ними піаніно марки Германа Гейсера, дві голландські
картини та бронзова статуетка, опера скульптора Бараса.

Маєток з місцевості Руджіноаса зазнав як часи величності й слави, так й
моменти смутку, відчаю та забуття. Стіни старого замку були свідками
пристрасних і трагічних історій кохання. Трагедії, що відбулись в Руджіноасі
позначили пам’ять цих місць, що ще несуть, кажуть люди, тягар давнього
прокляття,тому що протягом
ночі кімнатами палацу блукають привиди людей, які покінчили собою між його
стінами. Перша трагедія відбулася тоді, коли на сходах замку був убитий син
скарбника Костаке Сурдзи, власника будівлі. Він був одружений з Маргіоліцою Гіка-Команешть,
жінкою рідкісної краси. Через цю її красу, молодий дворянин Ніколає Розновану, найняв
хлопців викрасти її. Син Костаке, молодий Сандулаке Стурза, бажаючи захистити
честь свого батька помирає на сходах палацу, будучи вбитий одним із цих
хлопців. Це перша трагічна смерть в Руджіноасі. Настільки трагічна, що сам
скарбник Костаке покидає палац. Багато років по тому, у 1862 році, власником
палацу став князь Александру Йоан Куза. Елена Куза, дружина князя, жила тут
коли її чоловік був зайнятий в Яссах чи Бухаресті з державними справами. До
речі, вона займалася влаштуванням палацу та доглядом за маєтком, що належав йому.
Історики кажуть, однак, що Елена Куза не була щасливою в Руджіноасі. Вона знана
про трагічний кінець родини Стурза і вважала це фатальністю, особливо й тому,
що у першу ніч, коли вона переїхала сюди жити, почула спів сови.

Самотня, Елена
Куза займалася вихованням двох синів князя, Дімітрія і Олександра, які
народилися в результаті позашлюбного зв’язку князя з Марією Обренович. Князь Куза
рідко відвідував палац в Руджіноасі. Повернувся сюди лише у вересні 1864 року,
коли запровадив Аграрну реформу. У 1866 році він був змушений відректися від
престолу, покинув країну, оселився в Гейдельберзі, Німеччині, жив там у готелі Європа, де й помер, у травні
1873 року. Кажуть, що останнім його бажанням було бути похованим в
Руджіноасі. Через два тижні, Елена Куза привезла останки свого чоловіка до
Руджіноаси, і поховала його у дворі церкви, розташованій поза палацом. Легенда
свідчить про те, що з моменту смерті князя і до моменту поховання, церковний
дзвін не перестав бити, в знак поваги і любові до нього. Прокляття замку збереглося
й після смерті князя. Молодший син Кузи, Дімітрій, закохується в одну зі
служниць і вбиває себе в своїй кімнаті після того як Елена Куза виганяє дівчину.
Це друга трагічна смерть в Руджіноасі. Після смерті чоловіка А. І. Кузи та двох
його синів, Елена Куза покинула Руджіноасу. У 1907-му році залишки господаря були
перезахороненні в каплиці замку. Тут вони знаходились до початку другої світової
війни, коли могилу перемістили спочатку в Куртя де Арджеш, а поспіль у Церкву
Трьох святих в місті Ясси.