Руїни замку Мартінуцці у повіті Алба
Десятки історичних пам'яток у повіті Алба (центр) були залишені напризволяще через відсутність фінансування на ремонт. Замок Мартинуцці в населеному пункті Вінцу де Жос є хорошим прикладом в цьому відношенні.
Христина Манта, 03.04.2016, 01:57
Десятки історичних пам’яток у повіті Алба (центр) були залишені напризволяще через відсутність фінансування на ремонт. Замок Мартинуцці в населеному пункті Вінцу де Жос є хорошим прикладом в цьому відношенні. Він був побудований в 1550 році Дьордьєм Мартінуцці, губернатором Трансільванії, і залишився в історії як місце, де відбулися незвичайні події.Історики вважають його найціннішим ренесансним замком в країні. Дьордь Мартінуцці перетворив старий монастир на замок, оточений валами і ровами з водою. Руїни пам’ятника ще видніються у населеному пункті Вінцу де Жос, в декількох десятках метрів від берега ріки Муреш. Мерія спробувала отримати грошей від Уряду для реставрації замку, однак все залишилося у фазі обіцянок. Зараз замок належить Римо-католицькій церкві. На місці замку залишилися декілька стін, одна вежа та ворота.
Про замок з Вінцу де Жос та губернатора Мартінуцці лунають багато легенд. В одній з них розповідається про скарб (40.000 дукатів) виявлений рибалками у водах річки Стрей, який був конфіскований губернатором. Згідно з легендою, у 1543 році кілька рибалок проникли на своїх човнах з ріки Муреш у води річки Стрей і причалили на березі цієї річки прив’язавши свої човни до упавшого у воду стовбура. Тоді один з них побачив на дні річки блискучі предмети. Зануривши у воду, він вийняв звідти кілька дукатів. Вражені виявленням монет, рибалки почали ретельно досліджувати околиці, виявивши сховище, побудоване під водою і зруйноване через коріння дерев, що виросли на береговій лінії. Проникаючи глибоко всередину печери, вони розкопали 40.000 золотих монет, викарбованих за часів Лісімаха або Лізімаха ( 361 – 281 до н. е.), діадоха, після смерті Александра Македонського, який правив Фракією.
Вістка про виявлення скарбу дійшла до кардинала Мартінуцці, який розпорядився про спіймання рибалок і конфіскацію скарбу. Кажуть, що тогочасні слідчі проводили слідство на місці підземного сховища і виявили інші кілька тисяч дукатів. Мартінуцці купив цілий ряд маєтків та побудував красивий замок у Вінцу де Жос. Вістка про величезне багатство Мартінуцці була однією з причин, яка привела до його смерті. Кажуть, що в грудні 1551 року резиденцію губернатора відвідав іспанський генерал Кастальдо з боку імператора Фердинанда Габсбурга, і, одного разу вночі, група солдатів, які супроводжували генерала убили Мартінуцці. Після його смерті замок був пограбований, і було знайдено там тільки 2000 золотих монет зі скарбу, знайденого в водах річки Стрей. Інші легенди кажуть, що дві тисячі дукатів були послані Мартінуцці імператору Фердинанду I до Відня, чотири тисячі дукатів були затримані для себе і інші п’ять тисяч дійшли до скарбниці колишньої королеви Ізабелли, відповідно принца Іоана Сигізмунда.
Теж у замку з Вінцу де Жос загинув і правитель Молдови Арон Воде, незаконно народжений син Олександра Лепушняну, відомий як Арон Тиран, він будучи тим, хто ввів надмірне оподаткування після того, як купив трон за мільйон дукатів. Він правив Молдовою з вересня 1591 по червень 1592 рр., а потім з вересня 1592 р до квітня 1595 року. У 1594 році він приєднався до Священної Ліги, антиосманської коаліції очоленої габзбургами, і визнав сюзеренітет Сигізмунда Баторі. Згодом, через те, що він наважився домовлятися безпосередньо з Імперією, Баторі назвав його зрадником і заарештував разом з усією його родиною, будучи доставлений з Ясс до замку Вінцу де Жос, де Арон Воде був пізніше отруєний. Його було поховано в церкві, побудованій в Алба-Юлія, за часів Міхая Хороброго.
Після смерті Мартінуцці, замком оволодів на короткий час генерал Кастальдо. У 1553 році він був зайнятий людьми князя Андрія Баторі, чоловіка Маргарети Майлат. Між 1575-1578 рр, господарями замку були Штефан і Крістофор Баторі. У 1601 року, у в’язниці замку були вбиті італійські архітектори Сімон і Фульвіо Дженга, генералом Баста, під приводом, що вони вмішалися в політичні справи князівства Трансільванії під час Міхая Хороброго. У 1614 році замок дістався у власність принца Габрієла Бетлена, який разом зі своїм придворним архітектором італійцем Джакомо Ресті, розробив плани комплексу гексагональної форми, укріпленого бастіонами. До смерті принца, було побудовано тільки чотири крила і чотири вежі оригінального проекту. У період 1658-1661 рр., замок був спустошений турко-татарськими військами.
На початку XVIII століття, в 1715 році, замок увійшов у власність римсько-католицької єпархії Трансільванії. Єпископи проводили тут літні відпустки, однак тільки до 1792 року, коли під час перебування Ігнатія Баттані, резиденція єпископа в замку була спустошена пожежею. В кінці 70-х років, працював тут м’ясокомбінат. Вся північна частина замку розвалилася у 1981 році.