Північне румунське місто Радівці
Розташоване у чудовому куточку Румунії, Буковині, між двома річками (Сучевіца та Позен), місто Радівці чарує дивним навантаженням повернення в часі.
Христина Манта, 21.08.2016, 08:45
Розташоване у чудовому куточку Румунії, Буковині, між двома річками (Сучевіца та Позен), місто Радівці чарує дивним навантаженням повернення в часі. Перше документальне свідчення про цей населений пункт було зроблено 16 листопада 1393 року господарем Петром Мушатом, однак археологічні артефакти свідчать про наявність цивілізації на цій території ще з кам’яного віку.
Деякі історики стверджують, що Радівці були відомі як стабільне поселення ще під час даків під назвою ROTTACENUM. Місто стало місцем притулку для кількох етнічних груп протягом століть. Однак день 6 липня є офіційним днем міста, на згадку про перший історичний документ від 1413 року, з часів Олександра Доброго, в якому говориться про цей населений пункт саме під назвою Радівці. У 1819 році Радівці отримало звання “ярмарки, у 1852 році – звання «місто», у 1854 році стало називатися округом, між 1854 і 1944 роками був адміністративним центром повіту, і між 1952 і 1968 році районним центром повіту Сучава. У своїй центральній частині, місто показує свої головні визначні пам’ятки. Центральний парк, багатство видів рослин і гармонія кольорів підкреслюють надзвичайно елегантний будинок Радівецької ратуші, оголошеної архітектурним пам’ятником, що датується XIX століттям.
Головною і найдавнішою архітектурною пам’яткою цього міста є монастир Богдана, розташований у самому серці міста. Протягом часу, цей особливо красивий архітектурний пам’ятник зіграв історичну, релігійну та культурну роль. Церква витримала протягом століть татарським й турецьким навалам, пограбуванням, війнам і австро-угорському пануванню, будучи гарантією румунської національної ідентичності.
Ця архітектурна пам’ятка, церква Святого Миколая, була побудована князем Богданом Вода (1359-1365 рр.), на подяку Богові за перемогу у боях, щоб створити вільну й незалежну державу на сході від Карпат, Молдову. Це святе місце поклоніння стане і місцем поховання для господаря, його родини та наслідників, тут будучи поховані всі господарі Молдови, до Олександра Доброго. У 1775 році, коли північна частина Молдови була окупована австро-угорцями, монастир був розснований. Після 1918 року, монастир Богдана не був відновлений, церква Святого Миколая залишилася парафіяльною церквою до останніх десятиліть ХХ століття, коли комуністичний режим оголосив її історичним пам’ятником.
У 1920 році група інтелектуалів взяла на себе ініціативу по створенню “Музею старожитностей та етнографії у Радівцях, коли почали збирати і перші предмети. У 1926 році прибуло до Радівців подружжя вчителів Самуїл та Євгенія Іонец, які привезли з ними чимало предметів етнографії та народного мистецтва, зібраних по сучавським селам і відкрили першу виставку у власному будинку, а потім у школі, де Самуїл Іонец був директором в період 1928-1933 рр. У квітні 1934 року був офіційно відкритий Етнографічний музей у Радівцях. До 1944 року колекція музею мала близько 10.000 предметів, знищених потім під час Другої світової війни. У 1970 році музей був переміщений у іншу будівлю, у центрі міста, що датується 1860 роком. Виставка налічує зараз понад 8000 експонатів.
Перші євреї прибули з Галичини до Радівців кінці вісімнадцятого століття, оселившись не тільки тут але і в таких населених пунктах як Серет, Стороженьці, Чернівці, Сучава, Міхейлень або Гура Гуморулуй. Купець Іоссель Рейхненберг був першим з них. У 1807 році у Радівцях проживали три сімї. Через збільшення кількості євреїв у місті, у 1880 році, під час візиту імператора Франца Йосифа I, делегація євреїв звернулася до нього з проханням дозволити їм побудувати велику синагогу. Імператор дав свою згоду на це, наказавши виділити їм земельну ділянку у центрі міста поруч з парком. Велика Синагога була побудована в мавританському стилі. Це масивна будівля з двома вежами, покритими куполами, які надають їй вид православного собору.
Місто Радівці є єдиним у країні та другим у Європі містом, де залізнична колія перетинає кладовище. Залізниця була здана в експлуатацію в 1889 році австро-угорською адміністрацією маршрутом Доршенти – Рарівці – Бродина. У середині XIX століття, Австро-Угорська адміністрація вирішила побудувати залізницю через місцеве кладовище, вважаючи залізничний транспорт більш важливим, ніж кладовище. Перша залізниця в Буковині була побудована в 1869 році компанією Лемберг-Чернівці-Ясси Айсенбан, маршрутом Чернівці – Сучава. Пізніше, Австро-Угорська адміністрація вирішила залучити інші важливі міста регіону до залізниці. Для цього було засновано “Bukowinaer Lokalbahnen (місцева залізниця Буковини), яка координувала будівництвом залізниці між населеними пунктами Дорнешти та Радівці.
Австрійські інженери розрахували декілька можливих маршрутів для монтажу рейок, але врешті-решт вирішили обрати маршрут через центр міста і кладовище. До 1989 року, з ініціативи комуністичної влади через радівецьке кладовище їздив швидкий поїзд, що прибував з Бухареста. З 2012 року через кладовище не проїжджає жодний потяг. У Першій світовій війні, австро-угорська армія вела важкі бої з росіянами в зоні Буковини. На радівецькому кладовищі поховані румунські, російські та австрійські солдати, які загинули на фронті. Теж на цьому кладовищі знаходиться могила одного з найвідоміших румунських пілотів, майора Василя Нікулеску, якого ще називали Пілотом воззєднання. Історики кажуть, що 23 листопада 1918 року, лейтенант Васіле Нікулеску пролетів на своєму літаку Фарман Ф40 через Карпати, приземлившись, у Трансільванії, на Полі Свободи, що у населеному пункті Блаж, щоб привести символічне послання від Уряду Румунії для Національних румунських зборів.
