Національний музей карт і давньої книги
Єдиний в Румунії і один з чотирьох у світі з цим профілем Національний музей карт розташований на столичній вулиці Лондон, в будинку номер 39, і відкритий щодня з середи по неділю з 10.00 до 18.00 годину.
Христина Манта, 16.02.2014, 02:17
Єдиний в Румунії і один з чотирьох у світі з цим профілем Національний музей карт розташований на столичній вулиці Лондон, в будинку номер 39, і відкритий щодня з середи по неділю з 10.00 по 18.00 годину. Музей був відкритий у квітні 2003 року, колекція нараховує близько 900 п’єс, з яких приблизно 600 тематично організовані в не менше 16 залах. Найдавнішим експонатом є карта Лоренца Фріса від 1525 року, але музей має також і новіші п’єси, такі як “Земна куля”, яку колишній президент Румунії Іон Ілієску отримав у подарунок від Франсуа Міттерана.
Музеї карт може здатися на перший погляд, принаймні ексцентричною ідеєю. Однак це не зовсім так. Перед очима відкривається історія Румунії окреслена тонкими лініями на дереві, камені та металу, а також відбита на бавовняному папері, на столітніх гравюрах. Стіни кокетної вілли в самому центрі столиці перевантажені картами згрупованими по категоріях: історична картографія (Дакія, Європа, Римська імперія), течія Дунаю, Чорне море, Румунські князівства Волощина, Молдова і Трансільванія, Бухарест. Пейзаж доповнений вітражами із геральдичними символами і стелями, пофарбованими астральними картами.
Серед тих приблизно 900 експонатів Національного музею Карт і давньої книги в Бухаресті фігурує й карта Дакії, здійснена голландським картографом Абрахамом Ортеліусом в Антверпені близько 1595 року. Справжній твір мистецтва, кольорова карта Дакії була включена Ортеліусом до історичної частини Атласу “Тeatrum Orbis Terrarum” (Театр світу). Згідно інформації, що міститься в альбомі “Descriptio Romaniae”, карта викарбована у мідді, ручно розфарбована, а пояснювальний текст до неї написаний на латині. Вона містить інформації про населення, що проживали на території Дакії та на правому березі Дунаю, території окупованої і контрольованої гето-даками.
Найдавнішим експонатом являє собою карта Лоренца Фріса від 1525 року. Це репрезентація на дереві Центральної Європи, тобто Угорщини, Пруссії, Росії, Волощини та Польщі. Ця гравюра на дереві є одним із найбільш цінних предметів колекції, головною рисою якої є розворот чотирьох сторін світу, що є типовим для шістнадцятого століття. Таким чином, гори представлені з вершиною вниз, а Волощина розташована на сході Трансільванії. Карта, хоча і містить деякі неточності, є важливою для нас особливо тому, що представляє найбільш важливі міста Трансільванії (Орадя, Брашов, Сібіу, Себеш) і Банату (Тімішоара).
Основна колекція музею була подарована у 2003 році Міністерству культури подружжям Даною і Адріаном Настасе (колишнім прем’єр-міністром Румунії у період 2000-2004 рр. Упродовж часу до колекції були додані й інші карти, подаровані Румунським комерційним банком та Іоном Гідегкуті. Колекція містить і середньовічну карту, на якій вказано місце, де був захований скарб Децебала, дакійського короля. Якщо Герардус Меркатор здійснив, в епоху Відродження, таку карта, чия копія від 1620 року свідчить про наявність скарбу короля Дакії, означає, що скарб, якого багато хто шукав і неперестав шукати, не є лише легендою, бо подібні карти складали ретельно, на основі історичних документів. І така карта висить на одній зі стін столичного Музею карт.
Перше історичне свідчення про наявність скарбу, яку вказує і карта Меркатора належить Діону Кассію (155 або 163/164), згідно з яким, після римського завоювання були виявлені і скарби Децебаля у руслі ріки Саргеція, недалеко від столиці Сармізегетузи. Історик пише, що Дечебал “він змінив русло річки за допомогою увязнених і вирив там яму. Він сховав у ній багато срібла і золота, та інші дуже цінні речі, зокрема ті, що були стійкими до вологи, а потім повернув річку в своє русло. Теж за допомогою увязнених сховав він у печерах одяг та інші речі, що були менш цінними. Але його соратник Біціліс, котрий знав про це, був узятий в полон і розказав усе римлянам”. Карта від 1620 року, яка знаходиться на стінах Музею карт і давньої книги в Бухаресті вказує місце, де був похований скарб, і ретельне вивчення карти може призвести до його ідентифікації.