Музей солом’яних капелюхів
У селі Крішень, Харгітського повіту, є унікальний у Румунії музей, присвячений солом'яним капелюхам. Відвідувачі можуть милуватися сотнями солом'яними капелюхами, але й найбільшим у світі капелюхом, що вніс це невеличке село до Книги рекордів Гіннеса.
Христина Манта, 24.07.2016, 01:28
Унікальний в нашій країні Музей солом’яних капелюхів знаходиться у селі Крішень, Харгітського повіту, в долині струмку Кушмед, у 6 кілометрах на захід від населеного пункту Атід. У ньому представлено мистецтво і техніка плетіння солом’яних капелюхів та декоративних предметів, зроблених із соломи, ремесло з традицією понад 150 років.
Музей розташований в традиційній селянській хатині, що належить засновнику музею Сочу Лайошу, чия сім’я займається, вже протягом чотирьох поколінь, виготовленням солом’яних капелюхів, і який вирішив показати секрети цього ремесла, заснувавши музей у 2001 році. У першому залі зберігаються близько 150 моделей солом’яних капелюхів в Румунії. У другому залі можна побачити різні декоративні або побутові предмети, такі як солом’яні ялинкові прикраси, сумки, корзини та підноси. В останньому залі відвідувач знайомиться із технікою виготовлення капелюхів, від моменту збирання соломи до кінцевого продукту – готового для носіння капелюха. Тут представлені різні устаткування давньої і сучасної техніки, використані для виготовлення солом’яних капелюхів.
Родзинкою музею є найбільший за розміром у світі капелюх, діаметром у два метри і вагою 2,65 кг. Для його виготовлення були використані 500 метрів плетеної соломи і 1,5 км ниток. Капелюх можуть спробувати всі ті, хто переступає поріг музею, однак до тепер всі зазначили, що це занадто великий для них капелюх.На дворі музею, відвідувачі можуть милуватися також вражаючою колекцією різьблених каменів, за походженням з річища струмку Кушмед, що протікає поруч з музеєм. Понад 600 таких зразків виставлені тут і мають вони найрізноманітніші форми, починаючи від качки і голуба, до обличчя людей і навіть капелюхів або шапок. Теж на дворі було розміщено понад 400 показників, які показують місця, звідки прибули гості музею. Відвідувачі можуть придбати сувеніри з магазину, розташованого на дворі музею.
Щорічно в музеї організуються табори, в яких учасники можуть ознайомитися мистецтвом плетення солом’яних капелюхів, а у липні відбувається фестиваль солом’яних капелюхів. Так само, засновник музею запрошений взяти участь в різних ярмарках по всій країні, де показує відвідувачам, як можна плести з соломи різні предмети. Мистецтво виготовлення солом’яних капелюхів і декоративних предметів має традицію близько 150 років. У 1879 році, близько ста осіб в селі займалися плетінням соломи. Сьогодні майже немає такого мешканця в селі, який не знав би цього ремесла. Мешканці створили навіть сайт в інтернеті. Музей солом’яних капелюхів можна відвідати щодня. Там немає плати за вхід, кожен відвідувач платить за бажанням і в залежності від того, як йому сподобався тур.
Цей вид головного убору придбав популярності в європейських країнах ще кількасот років тому. Від тоді, його зовнішній вигляд майже не змінився. Документальним підтвердженням раннього виникнення солом’яних капелюхів може служити Чудовий часослов герцога Беррийского, ілюстрований братами Лімбург. Це найбільш відомий рукопис ще з часів ХУ століття з мініатюрними ілюстраціями. Саме на них були зображені люди різних станів, голови яких були покриті солом’яними капелюхами. Носили в той час такі капелюхи представники обох статей, як чоловіки, так і жінки. Історія солом’яних капелюхів у Трансільванії цікава. 100 років тому, солом’яний капелюх був обов’язковим в Трансільванії. Тип і розмір капелюха вказував на статус людини в селі, на його майно або з якої зони він походив. Наприклад, священики мали спеціальні капелюхи, які відрізняли їх від інших мешканців села. На весілля люди носили спеціальні капелюхи – з червоною смугою, на похоронах – з чорною смугою. Так само існувала така традиція, що молоді дівчата дарували своїм нареченим капелюх, що вони повинні були носити на весіллі. Капелюх обов’язково виготовляли вручну із 50-60 метрів соломи.
Залежно від форми капелюха, можна було впізнати з якої зони походить людина. Наприклад, в Брашовському регіоні саксонки носили переважно капелюхи з широкими полями у формі грибів. У північних повітах Трансільванії носили високі капелюхи у формі веж. В Оашському краї (північ Трансільванії) носили вже знамениті клопи. Унікальною особливістю цього типу капелюха є те, що він ніколи не падає з голови, навіть під час танцю. Унікальним капелюхом є той із села Сік, неподалік міста Деж, де всі чоловіки носять солом’яні капелюхи, коли йдуть до церкви або під час різних свят.