Музей ГЕС “Залізні Ворота”
Подорожуючи берегами Дунаю, в регіоні Залізні Ворота, випадково, дісталася я музею ГЕС. Зацікавлена історією знаменитого зниклого під водами Дунаю острова Ада-Кале, я перетнула поріг цього музею.
Христина Манта, 27.09.2015, 01:08
Подорожуючи берегами Дунаю, в регіоні Залізні Ворота, випадково, дісталася я музею ГЕС. Зацікавлена історією знаменитого зниклого під водами Дунаю острова Ада-Кале, я перетнула поріг цього музею. І не пожаліла, бо знайшла багато пояснень про принципи функціонування гідроелектростанції, але і загальні характеристики Дунаю. Гідроенергетичну систему Залізні ворота І почали будувати у 1964 року, у комуністичний період, під час Георгіу Дежа, а завершили 16 травня 1972 року, музей будучи відкритий в 1976 році.
З моменту відкриття електрики, залежність людини від неї є постійною мотивацією для пошуку найбільш ефективних, екологічно чистих і дешевих джерел її виробництва. Барон Вільям Джордж Армстронг вважається батьком першого джерела електричної енергії, виробленої за допомогою сили води, його генератор побудований у 1876 році міг освітити будинок. Від винаходу Армстронга, однак, обладнання що виробляли електричну енергію за допомогою води, зазнали значного розвитку та диверсифікації. Країна з хорошою гідрографічною системою, така як Румунія не могла не використовувати її для побудови промисловості й побутового споживання. Переваги гідроелектроенергії у порівнянні з іншими джерелами виробництва електроенергії є ефективнішими. Найбільш важливими є гнучкість обладнання, низькі виробничі та операційні витрати, скорочення викидів вуглецю, використання водосховищ і для інших цілей.
У середині 1960-х років, Румунія та Югославія домовилися, щоб на ділянці, де Дунай пробиває Карпати, де і був спільний кордон, побудувати ГЕС. Попри економічну корисність, існувало й політична мотивація проекту, а саме дистанціювання Румунії від СРСР і наближення до Югославії, керованої Тіто, який ще 1948 року не був згодний із Батьківщиною соціалізму. Майбутня станція отримала назву Залізні Ворота і буде для обох країн, найбільшим виробником електроенергії. У вересні 1963 року, у Белграді була підписана угода між Югославією та Румунією із будівництва гідроелектростанції і навігаційної системи в зоні. Кілька місяців по тому, в сiчнi 1964 року держави розпочали виділяти кошти на побудову комплексу, фактичні будівельні роботи почалися у вересні 1964 року. Вони тривали шість років, до травня 1972 року, кожна з двох країн збудувала на своїй території свою частину проекту.
Гребля електростанції, завдовжки 1278 метрів, була побудована на відстані 15 кілометрів вгору за течією від міста Дробета Турну Северін, в зоні рідкісної краси. Майбутнє водосховище простягується на близько 100 кілометрів і в ньому знаходилися приблизно 2.200 млн. кубометрів води. Загальна потужність гідроелектростанції становить 2160 МВт, з яких Румунія використовує половину, а Сербія іншу половину. Середньорічне виробництво електроенергії − 5120 гіга-ват, в кожній стороні станції працюють по 6 турбін типу Каплан. Рух річкових суден в районі греблі здійснюється шлюзами, які є найбільшими річковими шлюзами в Європі. Кожен шлюз має верхній і нижній аванпорти з причальними стінками завдовжки близько 600 м. Час шлюзування через обидві камери займає близько 1 години. У 60 кілометрах нижче за течією Дунаю від міста Дробета Турну Северін, Румунія та Югославія побудували гідроелектростанцію меншої потужності, 500 мега-ват, між 1977 і 1984 роками, яку назвали Залізні Ворота II.
Для побудови такого вражального проекту, однак, знадобилися і жертви. На дні водосховища знаходиться зараз острів Ада-Кале, оазис східної культури і цивілізації, заселений до 1968 року турецькою громадою. Так само, старе місто Оршова було покрито Дунаєм, його населення а також інших 10 населених пунктів було переселено на вищих берегах. Під час будівництва електростанції, близько 100 людей померли від нещасних випадків. Зона, в якій знаходиться ГЕС Залізні Ворота є вражаючою. Залишаючи осторонь монументальність ГЕС, подорож ущелиною Дунаю, найбільшої в Європі, пропонує казкові краєвиди. Там і був створений і природний парк Залізні Ворота. Район має також історичне навантаження, доведене численними археологічними артефактами. Сюди минало військо імператора Траяна в 101-102 і 105-106 рр. у кампанії проти Дакії, і тут ви можете побачити опору моста, побудованого за проектом Аполлодора Дамаського. Це був перший в історії міст через найбільшу ріку Європи.
Варто згадати, що регіон ущелини Залізні Ворота був заселений з давніх часів, дослідження виявили там елементи культур палеоліту і залізного віку. У виставці музею проілюстровано це предметами виявленими під час археологічних розкопок, це гончарні вироби, посудина і зброя. У римські часи цей регіон був підкріплений численними укріпленнями. Частину регіону навколо Залізних Воріт оспорювали і дві великі імперії: імперія Габсбургів та Османська імперія. Австрійці були тими, яку побудували фортифікаційні споруди на острові Ада-Кале, яка потім належала Османській імперії, яка оселила там турецьку громаду. До затоплення острова, мешканці острова займалися туризмом. Серед найбільш популярних продуктів були трояндове та інжирне варення, рахат-лукум і тютюн. У музеї є кілька фотографій пов’язаних із цим островом. Серед інших експонатів та інформаційних панелей є і інформація про перший у Волощині монастир Водіца, побудований у період 1370-1372 рр. за кошти господаря Владислава І.