Монастир Ришка
У 15 км від північного румунського міста Фелтичень знаходиться село Ришка. Багато століть тому це був край самітників. Господар Петру Рареш побудував тут в 1542 році невеликий монастир, що вистояв до наших днів.
Христина Манта, 31.01.2016, 01:56
У 15 км від північного румунського міста Фелтичень (північ) знаходиться село Ришка. Багато століть тому це був край самітників. Господар Петру Рареш побудував тут в 1542 році невеликий монастир, що вистояв до наших днів. Турецькі й татарські навали змусили місцевих жителів неодноразово відновляти монастир, який сьогодні фігурує на списку історичних памяток Сучавського повіту.
Спочатку церква мала вівтар, неф та притвор. У східній частині є три нефи, як в більшості молдовських монастирях XVI століття. Вежа, що підтримана трьома арками піднімається вище нефу. Церква “Св Миколая” була побудована у двох етапах. Східна частина відноситься до будівельного стилю XVI-го століття, із зовнішніми фресками. Західна часина з невеликим і відкритим порталом датується 1611-1617 рр.
Хоча монастир повязаний з памяттю найвидатнішого молдовського літописця шістнадцятого століття Макарія, він не користувався славою, якою користуються подібні будівлі. Однією з причин може бути те, що монастир був побудований у відносно ізольованому місці, що стало ще більш ізольованим після того як сусіднє поселення Бая втратило свій статус комерційного і державного центру. Церква присвячена Святому Миколаю є набагато меншою ніж її “сестри”, споруджені тим же господарем. Після смерті господаря, церква залишилися без настінних малюнків – що було незвично для такої малої церкви – її будучи прикрашено фресками пізніше, тобто у період 1552-1554 рр. Настінні фрески розпочали малювати під час правління другого сина Петра Рареша, Штефана (1551-1552 рр.) і завершені єпископом Макарієм, який пізніше був похований у монастирі.
Турки розграбували монастир в 1821 році, однак до того землетруси завдали значних збитків церкві, вона будучи радикально відремонтувана відразу після цього стихійного лиха. Стіна між нефом і притвором була знесена, відповідно до нової моди того періоду. Вежі були знову покриті дахами у формі цибулини, у стилі бароко, вони будучи збережені під час реставраційних робіт 1960-х років. Однак, інший елемент, доданий під час ремонтних робіт XIX ст. був знесений, а саме третя башта, поміщена між двома іншими. Якщо південний фасад і південні та східні проходи старої половини церкви були покриті винятковими фресками, невідомо, чи це відбулося і в північній частині старої церкви. Теми фресок на південному фасаді відрізняються від інших подібних церков.
У народі кажуть, що спочатку сюди була привезена деревяна церква, побудована за часів князя Богдана I. На її фундаменті незаконнонароджений син Штефана Великого, Петру Рареш, звів невелику церкву із камяними стінами. Все ще можна побачити на зовнішній стіні церкви фреску, що зображує князя Петра Рареша. Ченці розповідають бажаючим про Александру Лепушняну, мати князя Петра Рареша, яка похована тут, а також про те що в XIX столітті, за занадто передові для тих часів політичні ідеї Міхаїл Когилнічану (відомий державний діяч) провів тут замкнений шість місяців у дзвіниці монастиря. Теж тут знаходяться частинка мощів Св. Миколая, частина мощів преподобного Серафима Саровського та шматочок хреста зі Святої Землі, виготовленого з дерева, під яким, за переказом, молився Ісус Христос у Гетсиманському саді. Після поразки Іоанна Воде в Роцканській битві від 11 липня 1572 року, після зради боярина Єремії Голії, турки і татари вторглися у Молдову. При їх наближенні до монастиря Ришка, ченці зняли з башти дзвони та кинули їх в озеро, розташоване перед монастирем, щоб турки й татари не перетворили їх на кулі. Потім ченці сховалися у лісі. Монастир був розграбований татарами, залишаючись в руїні майже 40 років.
Після більш ніж півстоліття від зведення церкви, між 1611-1617 рр, великий ворник Костя Бочок (який очолював адміністрацію господарського двору та заміщав верховного суддю, яким був сам князь), його дружина та їхня дочка Тудоска (перша дружина молдовського господаря Василя Лупу), подарували все їх майно для відновлення монастирського комплексу, додавши до старої церкви притвор, який майже двічі збільшив розмір будівлі. З нагоди цих будівельних робіт була відновлена і стара башта нефу, що радикально змінило зовнішній вигляд церкви Петра Рареша. На початку вісімнадцятого століття, монастир Ришка був покинутий через постійні розграбування татарами. Лише у другій половині вісімнадцятого століття її було знову відремонтовано.
Відомо, що через його місце розташування, монастир був місцем увязнення для ченців і особливо для представників боярських родин, які посміли повстати проти правителя.
