Монастир Корбій де П’ятре
Монастир Корбій де П'ятре (укр. Кам'яні ворони) став відомим через зв'язок з родиною Корвінештів. Ансамбль, частково печерний, розташований в комуні Корбій, селі Жгябурь, Арджешського повіту.
Христина Манта, 08.01.2017, 03:23
Десь в пустелі півострова Анатолії, у провінції Каппадокії, у посушливому регіоні Туреччини, є велика кількість церков і монастирів, висічених в скелі. Всі ми знаємо їх з туристичних путівників, що заманюють з вітрин туристичних агентств. Однак мало хто знає про те, що і в Румунії є такі споруди вражаючої краси, які чекають на відвідувачів. Якщо на цих плакатах ми б замінили анатолійську пустилю з Бузеуськими горами або з крейдяними пагорбами Мурфатлар або з пісковиками біля підніжжя гори Молдов’яну, ми б виявили, що і тут є унікальні місця, менш відвідані і повні історії. Однак скит Святих Апостолів, або монастир Корбій де П’ятри, мало відомий туристам.
Монастир Корбій де П’ятре (укр. Кам’яні ворони) став відомим через зв’язок з родиною Корвінештів. Ансамбль, частково печерний, розташований в комуні Корбій, селі Жгябурь, Арджешського повіту (південь), датується XIV століттям (1512 роком), коли був відновлений під час князя Нягоє Басараба (1512-1521 рр.). Церква була вирізана в масивній кам’яній стіні, заввишки близько 30 м і завдовжки – 14,5 м. Але монастирська церква, вирубана в скелі (пісковику), поруч з якою знаходиться трапезна (їдальня монастиря), яка нібито була використана князем в якості суду, є набагато давнішими. Причина проста: такі заклади висічені в камені не є характерними для періоду, коли Церква могла вільно сповідувати свій культ. Дійсно, ченці вважають за краще ховатися в ізольованих місцях для молитви, а архітектура цієї будівлі більш подібна на монастирі Каппадокії.
Церква Корбій де П’ятре типологічно споріднена з групою печерних церков Каппадокії, це церква-зал з двома вівтарями, що є візантійською відмінною рисою X століття. До речі, Корбій не П’ятре є єдиною церквою в Румунії, яка має два вівтарі у тому ж нефі. Існувало навіть припущення, що два вівтарі були побудовані, щоб служити як православній, так і католицькій релігіям. Але їх візантійська архітектура, а також припущення про період побудови – перше тисячоліття християнської доби – спростовують це твердження. Є голоси серед фахівців, які стверджують що це місце датується часів переслідування християн. Їхнім аргументом був би низький вхід церкви (нижче 1 метра заввишки), що було би ідеально пристосовано до часів.
Пам’ятник розташований приблизно в 400 м від центру комуни Корбій (рідне місце родини Корвінештів), на лівому березі річки Доамней, у зоні можна побачити й руїни замку Войку, батька Іоана Корвіна. Особливо цінними у церкві є настінні розписи, що збереглися абсолютно оригінальними, вони виконані у візантійському стилі і датуються XIV століттям. Експерти прийшли до висновку, що манера малювання є давнішою побудові Церкви Св. Миколая з Куртя-де-Арджеш. Диякон Павло Алеппський відвідав печерну церкву в 1658 році і написав що це невелика, але гарна церква, в якій досі можна побачити сліди старих малюнків на стінах і яка була відновлена після того, як знайшов тут собі притулок один святий відлюдник.У другій половині XVIII століття, монастир став парафіяльною церквою в результаті поселення навколо нього громади румунів, що складалася з 200 сімей.
На початку наступного століття, первосвященик Йосип Севастійський прийняв рішення про розширення церкви, вирізавши в скелі притвор у розмірі 5,5 м. на 4,5 м. Теж тоді була ліквідована стіна між двома вівтарями, будучи здійснений один вівтар, і будується новий іконостас, який буде намальований якимось Штефаном-мурником. У 1882 році під час богослужіння західна стіна нефу зруйнувалася, і віруючі в влітку того ж року найняли італійських ремісників мулярів з Албешті -де-Арджеш, які перебудували зруйновану стіну. Над церквою, укладений в камені, розміщений кам’яний хрест з 1700 року, а в передній частині церкви знаходиться дерев’яна каплиця з дзвіницею, побудована в 1890 році.Новий етап печерного комплексу Корбій де П’ятре почав в 1994 році, коли був знову відкритий цей монастир.
У 2003 році кілька ченців з монастиря Сленік прибули сюди, щоб продовжити чернече життя, яке було перервано протягом більш ніж 200 років. Метою відновлення чернечого життя було реставрація настінного живопису та підкріплення самого монастиря. Однак печерна церква все ще перебуває в занедбаному стані, а місцева влада все ще шукає рішень аби зупинити процес просочування опадів у церкву, які знищують настінний розпис. Хоча дослідники представили життєздатні технічні рішення для вирішення цієї ситуації, їх дії не здійснилися через відсутність коштів.
У легенді кажуть, що неподалік печерної церкви знаходилося місце жертвопринесення дакійців, розташоване біля воріт монастиря, де вони приносили жертви богу Залмоксісу. Це велика скеля (близько 3,5 м на 1 м) в кінці якої були вириті дві ями; в одному кутку скелі були вириті сходи доступу. Недавні археологічні дослідження, однак, не підтвердили існування дакійського вівтаря біля печерної церкви.
