Монастир Дялу

Монастир Дялу - один з найстаріших монастирів нашої країни, розташований у н.п. Віфорита, в шести кілометрах від міста Тирговіште (південь), на пагорбі поблизу річки Яломіца...

Христина Манта, 21.10.2018, 00:23

Монастир Дялу – один з найстаріших монастирів
нашої країни, розташований у н.п. Віфорита, в шести кілометрах від міста Тирговіште (південь), на пагорбі поблизу річки Яломіца.

Монастир є однією з визначних пам’яток для
туристів, які відвідують повіт Димбовіца. Тут знаходиться справжній господарський
некрополь. З правого боку некрополя знаходиться гробниця князя Міхая Хороброго
(1592-1601 рр.), а зліва – гробниця князя Раду Великого. Тут поховані багато князів
Волощини: Влад ІІ (син Мірчі Старого), Владислав II, Влад Молодший, Раду Воде
Бадика, Петрашку Воде Добрий. Теж у монастирі знаходиться могила молдовського
князя Міхаїла Мовіле. Церква Св.Миколая – одна з найважливіших пам’яток Середньовіччя у Волощині. Настінний розпис, що
спочатку прикрашав інтер’єр
церкви, результат праці майстра
Добродіравід 1515 року, на жаль не зберігся до наших днів. У 1985 році церква була перемальована архімандритом Софіяном Богіу.

Перша церква на
цьому місці датується кінцем
XIV або початком XV століття,
коли Александру Воду Алдя подарував монастирю два села, Алексень та Развад, для вшанування пам’яті господаря Мірчі Старого.
28 березня 1451 року, Владислав
II дарує монастирю інші три села та гору
Братеюл, що свідчить про те,
що ще з того часу монастир був великим та багатим. Після
смерті, в 1456 році, князя Волощини
поховали в цьому монастирі, що
став по тому княжим некрополем. На місці старої церкви князь Раду Великий
(1495-1508 рр.) збудував велику церкву з цегли. Будівельні роботи розпочалися 26 серпня 1499 року, як показано в
написі, що залишилося від старої дзвіниці монастиря. Спочатку були перебудовані споруди монастиря,
потім церква, а освячення її
відбулося 4 грудня 1501 року. Князь Раду Великий помер до завершення будівництва монастиря. Однак
продовжив його роботу князь Нягое Басараб (1512 – 1521 рр.), церква ця ставши зразком для побудування ним єпископської церкви в Куртя де Аржеш. У ті часи, церква зачаровувала сучасників
своєю пишністю. У середині XVII століття, диякон Павло з Алеппо писав про її схожість
із церквою монастиря з Куртя де Арджеш.

Після правління
Міхая Хороброго, монастир Дялу постраждав від військ принца
Габрієла Баторі, який
несподівано увійшов в країну, в грудні 1610 р. За словами колишнього митрополита Матвія, тодішнього настоятеля монастиря, військовики вкрали
всі «дорогоцінні предмети»
церкви, «розбили могили князів і церковні плити»,
сподіваючись, що тут знайдуть скарби.
Князь Костянтин Бринковяну
відремонтував те, що угорці зруйнували, однак після його панування, у
фанаріотський період, монастир Дялу, подібно іншим монастирям країни, був
занедбаний ченцями.

Після важкого
періоду, у першій половині ХІХ століття,
коли будівлі монастиря постраждали від землетрусів
1802 і 1838 років, монастир був
відновлений Джорджем Бібеску між 1844-1854 роками. У 1879 році в новобудовах
монастиря було встановлено Дивізійну школу офіцерів, а потім, у
1890-1891 роках, Армійське
депо, на початку ХІХ століття Військовий ліцей ім. Ніколая Філіпеску. З цією нагодою, келії ченців були
замінені новими будівлями, із старих будівель залишилася лише церква. На початку ХІХ століття церкву
монастиря Дялу, історик Ніколає Іорга назвав чудом східного мистецтва. Землетрус
від 1940 року спровокував чимало збитків монастирю. Тоді були зруйновані церковні
вежі, верхня частина дзвіниці та були пошкоджені будівлі побудовані 1912 року. Будівельні
роботи пройшли між 1953 і 1956 роками, коли монастир відновив свою колишню
славу.

Монастир Дялу є місцем надрукування першої
книги у Волощині та
організації четвертого Європейського поліграфічного центру кирилічної книги під патронатом воєводи Раду Великого та ченця-книжника
Макарія. Книги, що вийшли друком в друкарні монастиря
Дялу (1508, 1510, 1512, 1644,
1645, 1646 та 1647 рр.),
являють собою не тільки унікальними
формами місцевої видавничої моделі, але також
ідеальним виразом конкретного культурно-ідеологічного
поняття, яким Тирговіште взяло на себе роль важливого культурного центру Південно-Східної
Європи, місцем, де з’явилися книги необхідні румунам та християнам Османської імперії. Серед них – перший переклад із
слов’янської мови (1647 р.) середньовічної аскетичної праці Томаса Кемпіса «Де
Імітаціо Крісті», завдяки боярину книжнику Удріште Нестурелу. Особливо
в XVII столітті, монастир став місцем процвітання
діяльності мініатюристів, перекладачів та друкарів. Від тоді нам залишилися портрети Матея Басараба та пані Еліни, намальовані Антімом
Каліграфом, між 1634-1644 рр.

До жіночого монастиря Дялу, що у повіті Димбовіца,
прибувають понад 10.000 відвідувачів щотижня. Крім вірян, які прибувають сюди молитися,
є й багато туристів.