Мелинкрав – село трансільванських саксів
Десь в центрі країни, у сібіуському повіті, однак на невеликій відстані від міста Сігішоара, є місце забути часом. Небагато людей відвідують його, а з тих небагатьох, більшість це іноземці - англійці, німці або французи. Майже ніколи румуни.
Христина Манта, 26.02.2017, 07:20
Десь в центрі країни, у сібіуському повіті, однак на невеликій відстані від міста Сігішоара, є місце забути часом. Небагато людей відвідують його, а з тих небагатьох, більшість це іноземці – англійці, німці або французи. Майже ніколи румуни.
І все ж таки, у цих легендарних краях зберігся справжній клаптик середньовічної історії. Можливо Мелинкрав є таким, і тому що воно ізольоване. Мало хто знає про нього. Однак кілька років тому про нього дізнались британці, і від тоді сюди почали приїжджати іноземці. Фонд імені Міхая Емінеску під патронажем принца спадкоємця британського королівства Чарльза, який добивається відновлення культурної спадщини і економіки трансільванських сіл, допоміг в цьому. Слава, якою користується село не покликана зруйнувати його, а врятувати і зберегти.
У Мелинкраві наголос ставиться на традиціях та екології. Все, що існує тут зберігається у початковому вигляді, нібито 100 років тому було вчора.Кілька типових домівок саксів вводять туриста у пейзаж села. Це барвисті домики, з високими воротами, що ховають від наших очей внутрішні двори. Мелинкрав (чи Мальмкрог) є місцем проживання найбільшої громади етнічних німців Румунії (саксів), близько 170 людей, а їхні звичаї переплітаються з трансільванськими. У центрі села знаходиться висока кам’яна церква. У минувшині, церкви будували обов’язково десь на горбі, як символ їх значення, але й для того щоб до них важко добирались нападники. Під час війни, худобу збирали у спеціально улаштованих приміщеннях, між баштами й вежами. Селяни ховались у підвалах чи спеціально улаштованих для цього кімнатах. Сьогодні, ці приміщення використовують для зберігання солонини.
Євангельська церква-фортеця села була побудована у XIV-му столітті сином Ніколауса Апафі, угорського боярина, що отримав в подарунок від угорського короля маєток в комітаті Алба Юлія. Церкву будували протягом багатьох етапів і тому в її архітектурі можна впізнати кілька стилів. Припускають, що її незвичайно довга форма є результатом римського стилю. Санктуар був побудований кілька десятків років пізніше в готичному стилі. Справжнім скарбом мелинкравської церкви є її настінний розпис, що найкраще зберігся з далекого XIV-го століття. Найбільша частина фресок збереглася на північній стіні церкви і датуються 1350-им роком. Кажуть, що малюнки, що зображують сцени життя Ісуса Христа, Старого та Нового Завітів, належать одному молдовському художнику. Башта-дзвіниця має 5 поверхів.
Для ремонту церков і будинків фонд імені Міхая Емінеску вишколив та підготував 40 майстрів-реставраторів. Тому що під час будівельно-реставраційних робіт були потрібні дерево, цегла і черепиця для будівництва і тому, що у селі жили люди без ніякої можливості знайти місце праці, але були готові працювати, фонд вирішив заснувати столярну майстерню, а також піч для виготовлення традиційної цегли та черепиці. Так були відновлені Євангельська церква, католицька церква і фасади 75 традиційних будинків села, над чим працювали люди різних етнічних громад – німці, румуни, угорці та цигани.
Найважливішим проектом Фонду Міхая Емінеску у селі Мелинкрав було, однак, відновлення і введення в туристичній обіг особняка Апафі, що датується ХV століттям і належав колись князю Міхалі Апафі. Особняк розташований на пагорбі, на краю саду, поруч з укріпленою церквою, а пейзаж приваблює туристів. Зона належить до території, що була включена до природоохоронної програми ЄС Природа 2000. Багато туристів прибувають сюди для того щоб займатися велоспортом, а також щоб побачити незайману природу і ознайомитися з традиційним сільським господарством. Тутешні пасовища з віковими дубами, що є типовими для південної частини Трансільванії, не зустрічаються ніде в інших місцях. Тут є багато рідкісних видів птахів, рослин і квітів, що в Європі віддавна зникли, тому й приваблюють до Мелинкраву іноземних ботаніків. Туристи приїжджають сюди, щоб ознайомитися з Трансільванією та саксонськими сільськими традиціями. Природа і ландшафт зачарували і принца Чарльза, коли він відвідав село. Люди кажуть, що принц Уельський захоплювався особняком, але ніколи там не ночував. Він тільки прогулювався місцями, розмовляв з селянами, захоплювався красою природи і придбав традиційні продукти.
Особняк був куплений фондом від Євангельської церкви у 2000 році. До революції він був Культурним домом села. Багато власників протягом століть, пожежа, що зруйнувала будівлю, роки комунізму, а потім роки після комунізму залишили глибокі сліди на особняку і знищили все, що було в ньому оригінальним. Його відновлення почалося в 2003 році і закінчилося в 2007. Щоб все було якомога ближче до оригінальної версії, архітектори відвідали архіви, навіть в Будапешті, шукали старі фотографії, були зроблені розкопки та десятки інтерв’ю з людьми похилого віку села. У 2007 році особняк був відкритий для туристів. В ньому можна забронювати чотири двомісні і один одномісний номери, за ціною 60 євро за ніч на людину. Особняк має кухню, бібліотеку, в якій зберігаються книги на п’яти мовах, а також приймальний зал з великими дзеркалами і старими елементами декору, купленими в зоні або отриманими в подарунок від різних людей. На цьому маєтку, фонд взяв в концесію 108 га саду, а з 2003-го року виробляє натуральний яблучний сік, який успішно продається на терасах історичного центру міста Сібіу. А своєрідним кулінарним рецептом села є, зрозуміло, яблучний препарат: яблучний суп.
