Kрай зміїв

Місце, куди ми поведемо вас сьогодні, знаходиться в 11 км від Бухареста, на старій дорозі до моря. Щоб дістатися до краю зміїв, дорога проходить через ліс та озеро, повз монастир Пасаря.

România Internațional, 10.06.2014, 10:04

Місце, куди ми поведемо вас сьогодні, знаходиться в 11 км від Бухареста, на старій дорозі до моря. Щоб дістатися до краю зміїв, дорога проходить через ліс та озеро, повз монастир Пасаря і потім ховається за кількома деревами сумахи, що виросли на окраїні то тут, то там серед на перший погляд покинутого поля.

Як у казці, не треба вірити у видиму відсутність будь-якої форми життя, а податися героїчно на другій швидкості по дорозі з бетонних плит, які місцями завалилися. Вона приведе вас до хатин із жовтими стінами. Входьте через високі дерев’яні ворота і ви зустрінетеся з найкращими у світі конями. Це 5 зміїв на ім’я Келін, Дечебал, Рафаель, Уілов та Ловербой. Останні три — з породи тінкер — особливі. Це коні з вусами та багатою гривою, з дужими, немов узутими ногами. Ви завжди знайдете їх свіжо причесаними, вимитими та із заплетеними гривами. Але перед тим, як потрапити до них, ви повинні спочатку пройти повз Принцесу, Мітіку та Неро, трьох із восьми приязних собак, які вільно бігають по Краю Зміїв. Потім будьте обережними, щоб не наступити на хвоста якійсь кішці. І їх дуже багато, вже й не відомо, як їх звати.

Історія цього місця починається у 2011 році в Бухаресті у притулку для покинутих коней. Він називається “Зірка надії” і є останньою зупинкою для небажаних коней, часто старих для того, щоб тягнути візок, тож їх просто-напросто покидають серед поля. Теодора Бендуц, власниця Краю Зміїв, розповідає, що дізналася про цей притулок зовсім випадково: “Мій чоловік випадково наткнувся в Інтернеті на притулок для покинутих коней і запропонував поїхати подивитися. У співтоваристві між мерією та одним фондом було зроблено цей притулок для покинутих коней, куди потрапляють відчайдушні випадки, які тут відновлюють свої сили. Це покинуті коні, яких забрала поліція, в основному це коні, над якими зловживали“.

У “Зірці надії” Теодора та її син Тудор познайомилися з конями Келіном та Дечебалом, які колись тягнули візок, і яких не дуже любив їхній власник. Це був незабутній момент, як розповідає Теодора Бендуц: “Це була любов з першого погляду між моїм сином та Дечебалом, а в мене з Келіном… Я відчайдушно хотіла забрати звідти Келіна, хоча йому було добре в той момент, набагато краще, ніж у його власника, де його били ланцюгом, ломакою, як, на жаль, іноді поводяться у нашій країні. І Дечебал був конем для воза, його знайшли покинутим навіть не знаю точно, де“.

На початку це була адопція на відстані. Сім’я Теодори Бендуц робила щомісячні внески для догляду за цими двома конями із “Зірки надії”. Проте в секрет чоловік Теодори готував великий сюрприз: земельну ділянку поблизу Бухареста, де за всього 2 місяці було збудовано стайню, як у фільмах, з просторими загонами для коней та вигоном, підготовленими в секреті для “справжньої” адопції: “Я відчувала, що щось готується. Я трішки понаполягала і дізналася… Поки все було готове, я тремтіла кожної секунди. Тут почали копати 1 жовтня 2011 року і 11 грудня, через два місяці, ми мали в конюшні шість коней. Все було готове дуже швидко і гадаю, що той день як інтенсивність відчуттів була для мене настільки ж сильною, як і день, коли я народила свого сина“.

Так, ви добре почули — шість коней, а не лише два, тому що чоловік Теодори любив коней так само сильно, як і вона. “Були ще двоє коней, яких він купив на аукціоні від клубу “Зірка“/Стяуа. Це були великі чемпіони, виставлені на аукціон, щоб не потрапити ще гірше. Були дідусі Келін та Дечебал, чистокровний арабський кінь, взятий з кінного заводу з Мангалії, з контрактом на зберігання від когось іншого, який більше не зміг його тримати, це був дуже гарний кінь. І Рафаель… Рафаель був сюрпризом сюрпризів. Кілька років тому, бачачи коня породи тінкер бігаючим по зеленому полю, я сказала: “Боже, як він гарно галопує! “ Мій чоловік запам’ятав цей вигук і так я, не прохаючи його, отримала тінкера… Я не знаходжу дуже багато слів, щоб сказати вам, як я себе відчула, побачивши їх всіх шістьох у стайні… Нам це вдалося, ми їх якось обдурили й вони всі висунули зі стайні голови і нам вдалося зробити їм фотографію. Тоді я сказала: гадаю, що це я хотіла побачити. Місце, де б вони знайшли спокій, притулок, щоб дідусі доживали спокійно той час, який їм лишився, щоб їх ніхто не турбував, не мучив, щоб вони мали добру їжу. Над тим, щоб Келін знайшов свій спокій, ми ще працюємо, і ми повинні ще багато з ним працювати, це надзвичайний кінь. Всі були щасливі“.

З часом чемпіони померли від старості. Дечебал та Келін почуваються добре, вони гарно живуть разом з собаками, котами та іншими тваринами, які прибилися чи були доставленими сюди. Зараз в Краю Зміїв три коні породи тінкер, і Теодора планує зробити справжню ферму. До того часу, як вона придбає кобилу з цієї породи, вона приютила й Ловербоя та Уіллова, які радіють присутності дітей та моркві, які ті приносять їм щоразу, коли приходять до них в гості. Хоча й був задуманий як приватне місце, цього року Теодора Бендуц намагається широко відкрити двері для всіх тих, хто любить коней. “Минулого року ми досліджували можливості, почали з колегами мого сина з дитсадка, вони були в захваті, їм дуже сподобалося, вони не хотіли йти звідси. Наші друзі, які мають дітей, мали й своїх друзів з дітьми і т.д. Тоді ми подумали, що з цього можна щось зробити. Цього року є рік дерев’яного коня, коли ми повинні втілити ідею в практику“.

Хто відвідує Край Зміїв — не може туди не повернутися. Крістіна Ніце, одна з друзів дітей Теодори Бендуц, пояснює, чому: “Це надзвичайне місце, воно заряджає тобі батареї, діти можуть вільно набігатися, вони закохуються в коней, у тварин і віднаходять любов до ігор надворі, як гралися й ми, коли були дітьми. Це щось казкове. Якби я могла, я б поселилася там, доглядала б коней, Я б щодня туди ходила, якби могла. Тут спокійно, чисте повітря, гарні люди, це рай. Якби всі люди, які мають коней, але не хотять їх більше тримати, привели їх до когось із великою душею, щоб той доглядав за ними, світ би став трішки кращим. На жаль, багато хто їх покидає серед поля чи вбиває… Навіть не хочу думати, що й відводять їх до бойні. Те, що робить Теодора, велика річ. Інші могли б взяти з неї приклад“.

Перед сутінками, в золоту годину, як кажуть фотографи, це добре місце оповите янтарним світлом. За двором зміїв є поле з пшеницею, яка щойно піднялася із землі, але ви, звичайно ж, можете передбачити коливання золотого океану через декілька місяців. А зараз заплющте очі і уявіть собі коней з гривами, які коливаються під вітром. Безперечно, що ви захочете побувати в Краї Зміїв.