Історії з Калюжи!
Картографії, інтерв'ю з місцевими жителями, відкриття старих і нових слів у місцевій лексиці, спостереження за різноманітними мовними впливами турецької, болгарської та української меншин і за тим, як вони співіснують із сучасними неологізмами, а також роботи образотворчого мистецтва - все це результати мультидисциплінарного проєкту, що реалізується в селі Лункавіца повіту Тулча.
Ана-Марія Кононовіч and Христина Манта, 22.10.2024, 07:24
Картографії, інтерв’ю з місцевими жителями, відкриття старих і нових слів у місцевій лексиці, спостереження за різноманітними мовними впливами турецької, болгарської та української меншин і за тим, як вони співіснують із сучасними неологізмами, а також роботи образотворчого мистецтва – все це результати мультидисциплінарного проєкту, що реалізується в селі Лункавіца повіту Тулча.
Село розташоване в колишній заплаві Дунаю, нині – сільськогосподарські угіддя. І оскільки вона там виросла, Дана Пирвулеску, координатор проєкту «Глосарій Резиденція. Мистецтво та антропологія», розповіла історію цього дворічного дослідження: «Це простір, в якому я виросла, і до якого я хотіла повернутися, щоб зрозуміти, що з ним сталося за останні роки, за останні 20-30 років, коли зміни так чи інакше позначилися на житті мешканців, а також всілякі зміни, які відбулися за останні кілька років. Від екології до міграції і так далі. Отже, йдеться про населений пункт десь у Північній Добруджі. Лункавіца розташована на дорозі, що з’єднує міста Галац з Тулча. Раніше ця територія була озерною, ми називаємо її заплавою Дунаю, тому що навесні, коли рівень води ріс, то вода так би мовити била у ворота села, у ворота будинків. Ця заплава зникла в 1987 році, в процесі модернізації та дамбування Дунаю. Моє дитинство пройшло в цій місцевості, де був ставок, вербовий ліс з великою кількістю води, латаття, очерет, це був озерний всесвіт».
Реальність, яку сьогодні важко уявити тим, хто бачить цей 10-кілометровий простір між селом і Дунаєм, додала вона: «Ці зміни відбувалися поступово. Спочатку земля після дамбування була дуже родючою. Люди мали землю в ставку і садили помідори, перець, овочі, соняшник, всі рослини, необхідні для життя, і врожаї були дуже багатими. З того часу все змінилося. У нас все ще є кілька каналів, які зрошують цю територію. Наразі там висаджують пшеницю та зернові культури. Ми говоримо про сільськогосподарську територію під контролем людини, яка використовується в цьому аграрному напрямку».
Село, яке так чи інакше йшло в ногу з сучасністю, що сприяло взаємодії між митцями, антропологами та місцевими жителями. Дана Пирвулеску: « Минулого року був проведений експеримент, вони досить багато виходили в поле разом, з одного боку, художники намагалися задокументувати те, що робили антропологи, а з іншого – антропологи писали і робили багато польових нотаток, які потім мали зібрати докупи. В цьому напрямку були також опубліковані дві статті на платформі Iscoada\Слідознавець. Це вправа в міждисциплінарній роботі між художниками та антропологами. Вони впливають один на одного. Якщо на перший погляд може здатися, що їхня робота не дуже переплітається, то цього року я можу сказати, що ситуація змінилася. Щоправда, деякі з них знали один одного заздалегідь, і це, очевидно, допомагає, інші вже знали територію, куди вони збиралися йти і проводити дослідження. І тоді ми пропустили ці етапи адаптації до нового простору та нових людей. Я дуже вірю в міждисциплінарність, і результати спільної роботи виглядають зовсім по-іншому. Власне, це і показує цьогорічна виставка: Глосарій. Резиденція».
І тому, що результатом минулорічного перебування в Лункавіці стала виставка «Тут колись була вода», яке відбулося у формі лабораторії, для якої учасники продовжували збирати матеріали для виставки, і наносити їх на панелі, – Дана Пирвулеску уточнила: «Фактично, у приміщенні, яке нас приймало, ми створили карту колишньої заплави, на яку антропологи вставили тексти з інтерв’ю, які вони брали у мешканців. Ми наносили на карту місця, які виглядали інакше 30-40 років тому. Наприклад, тут був будинок, де збирали рибу і звідки вона вирушала далі. Є навіть місцевий житель, який минулого року сказав: «Туди, куди зараз їздить машина, раніше їздив віз», а одна з художниць минулорічної виставки намалювала кінські сліди, посилаючись на коней, що колись ходили вздовж причалу, а зараз цих коней вже не побачиш. Цього року один з антропологів відзначає зникнення коней і заміну їх або електричними триколісними велосипедами для подорожей, або сільськогосподарською технікою. Відбувається таке коливання між тим, що було минулого року, і тим, що відбувається цього року. Тож якщо минулого року ми позначили цю карту, яка була центральним елементом виставки, і яку цього року, за допомогою сільської школи, нам вдалося дістати і повісити в сільській школі, щоб вона слугувала навчальним матеріалом для дітей, то цього року глосарій є дещо більш конкретним. Минулого року ми провели серію семінарів з дітьми, які проживають в гуртожитку, і діти використовували цей термін «калюжа». А коли я запитала їх, чи знають вони, що тут колись була вода, чому вони цю територію називають калюжею, то вони не змогли відповісти».
Виставку можна побачити до 22 жовтня в Національному музеї румунського селянина в Бухаресті, в залі Акваріум, але дослідження тривають, і хто знає, що ще буде висвітлено.
