Явище «Новий рік, який так і не настав»
24 вересня вересня фільм «Новий рік, який так і не настав» вийшов у румунський прокат і мав великий успіх.
Ана-Марія Кононовіч and Василь Каптару, 05.11.2024, 06:15
На початку вересня фільм «Новий рік, який так і не настав» отримав головний приз конкурсної програми Orizzonti (Горизонти) на 81-му Міжнародному кінофестивалі у Венеції, а 24 вересня він вийшов у прокат у Румунії і мав великий успіх. Це історична трагікомедія, яка розповідає про один день румунської революції 1989 року: «20 грудня 1989 року. Румунія стоїть на порозі революції. Вулиці оживають від демонстрацій, студенти по-своєму висміюють комуністичний режим, а новорічні шоу все ще прославляють Чаушеску. У цьому контексті, в незручних умовах своїх неопалюваних будинків пересічні сім’ї борються з особистими конфліктами та всюдисущою таємною поліцією Секуртатє. Шість, здавалося б, роз’єднаних життів перетинаються несподіваним чином. Коли напруга досягає точки кипіння, їх об’єднує вибуховий момент, кульмінацією якого є драматичне падіння Чаушеску та комуністичного режиму.»
Сьогодні ми говоритимемо про цей фільм. Ми обрали цю тему тому, що «Новий рік, який так і не настав», перший повнометражний фільм режисера і сценариста Богдана Мурешану, за короткий час, що минув з моменту виходу на великі екрани, мав неабиякий успіх. У перші ж вихідні після показу в кінотеатрах фільм очолив бокс-офіс. За перший місяць прокату стрічку побачили 70 000 глядачів. Це величезний успіх, не говорячи вже про міжнародні та національні нагороди!
Нашим гостем є режисер Богдан Мурешану, якого ми запитали чи очікував він, що фільм матиме такий шалений успіх: «Ні, ніхто нічого не може зробити, якщо думає про успіх. Тобто, я навіть не думав про успіх. Я думав, що навіть якщо мені вдасться зробити його таким, яким я хотів його зробити, це здасться мені великим успіхом. Тоді я думав, що навіть якщо зможу показати його лише кільком друзям, для мене це буде перемогою, тому що коли я його писав, мені здавалося, що фільм буде неможливо зробити. Насправді, я витратив близько півроку на роздуми про те, чи зможу я це зробити і чи є в цьому сенс. Я також написав «запасну» версію, як то кажуть, щось простіше, але врешті-решт вирішив піти важким шляхом! І тепер я радий, що зробив це!»
Професор історії Бухарестського університету Адріан Чорояну поділився з нами своїми враженнями про цей художній фільм на одній з бухарестських прем’єр: «Мушу зізнатися, що він мене здивував, як людину, яка бачила, якщо не всі то більшість фільмів про Румунську антикомуністичну революцію. І я не йшов з великими очікуваннями, хоча мені казали, що фільм хороший! Я не покладав на нього великих надій, але він мене здивував, насамперед сценарієм і грою акторів. Актори, в основному, добре відомі, але багатьох з них я не очікував побачити в такій чорній комедії. Я навіть не знаю, як це сказати; хоча фільм закінчується, здавалося б, хепі-ендом, ми знаємо, що після завершення фільму на нас чекає тисяча поранених і загиблих. Але загалом, я думаю, що потрібне нове покоління для зміни ставлення до цієї події й, на мій погляд, визначальним елементом фільму є саме ця зміна перспективи. У нас знімали комедії й раніше, були й важкі фільми про грудневу революцію, але ця послідовність доль і ланцюг доль, я думаю, наблизила нас до реального життя, навіть якщо фільм, очевидно, трактує історію крізь призму свободи митця. Є речі, які, на жаль, у фільмі більш приємні, ніж у реальності, або якісь дрібні сценографічні невдачі, але в цілому, я думаю, свіжість трактування – це те, що порадувало всіх, хто його побачив.»
Богдан Мурешану розповів з якими найбільшими викликами зіткнувся при створенні фільму: «Оскільки фільм відбувається в один день і один ранок, були проблеми з погодою, з архівами, з тим, що не було снігу. Ми були залежні від погоди, не могли знімати коли завгодно. Дерева мали бути з пожовтілим листям і не повністю засніжені, як я вже казав, тому що так було того дня, 20 грудня. Це створило мені багато проблем. Після цього реконструкція просторів, які більше не існують і я говорю не про квартири, які ще можна зробити, а про функціонуючу телевізійну студію 1980-х років, це був абсолютно гігантський виклик для нас! Тому що ми сказали «функціональна»: вона повинна працювати, ці панелі повинні працювати і все інше, тому що у нас не було грошей, щоб сидіти і знімати окремими частинами.»
Ті, хто не застав тих часів і чиї батьки мало розповідали про них, дізнаються з фільму, як це було, як працював касетний магнітофон, ламповий телевізор, електронно-променевою трубкою, а також чому тоді на вулицях було дуже небезпечно. Інформацію, яка, здається, все більше резонує з людьми як на національному, так і на міжнародному рівнях. Чому так відбувається? – запитали ми Богдана Мурешану: «Він виявився таким же успішним на міжнародному рівні, як і на національному. Його фестивальний цикл тільки розпочався і я думаю, що він триватиме ще два роки! Він об’їжджає весь світ! І там, де я був, кінотеатри завжди були переповнені. Що правда, що там було багато людей з румунської діаспори! Але як ще я можу це пояснити? Я вважаю, що це геніальний фільм. Щодня я отримую десятки повідомлень від глядачів і відповідаю на них або намагаюся відповісти сам чи за підтримки моєї команда. Мені це дуже подобається! Слово «терапевтичний» і «світлий» з’являється постійно, що, напевно, дивно для такого складного періоду, який був таким темним. Хоча кінець фільму звільняє і я пам’ятаю, що вся Румунія відчувала себе так само і, можливо, це почуття звільнення, яке ми всі пережили в той день, закладено в оповіді цього фільму.»
Професор Адріан Чорояну пояснив чому ця кінострічка сприймається з таким успіхом: «У фільмі ми бачимо речі, характерні для того часу і в певному сенсі ми всі знаходимо себе в ньому. Тому що неминуче, усі особи певного віку, я не кажу про акторів, коли були учнями у школі читали вірші про партію, іноді про генерального секретаря, або ті, хто служив в армії, присягалися, поклавши руку на триколор, захищати країну і партію за наказом головнокомандувача і так далі. Так що фільм має велику аудиторію, але, на диво, в залі було багато молодих осіб, які тоді ще не народилися і я вважаю, що це дуже приємно, молодь, яка зараз може побачити те, яким було життя у 89-му році, і це дуже добре. Так само й іноземців, я думаю, вражають долі пересічних людей, які показують цивілізовану країну в своїй скромності. Ми були країною, де люди намагалися нормально жити в ненормальній системі й я думаю, що іноземний кіноман це одразу розуміє. Плюс, повторюю, це переплетення і сплетіння доль, те, як люди, які знають один одного, або не знають один одного, стають частиною однієї і тієї ж історичної події.»
Адріан Чорояну додав: «Я б дуже хотів запросити всіх, хто ще не бачив цю кінострічку, тому що вони будуть здивовані так само, як і я, здивовані в дуже позитивному сенсі. Це своєрідне нагадування про кінець комуністичного режиму і це дуже приємно!»
