Школа бабусь

Мар'яна Мереу виросла в селі Геоаджіу де Сус, що уповіті Алба, у громаді, де поважалися традиції, де всі збиралися і ввечері шили, ткали, розучували ігри та народні пісні...

Ana-Maria Cononovici, 06.08.2022, 04:52

Мар’яна Мереу виросла в селі Геоаджіу де Сус, що у повіті Алба, у громаді, де поважалися традиції, де всі збиралися і ввечері
шили, ткали, розучували ігри та народні пісні. Сьогодні вона просуває місцеві традиції. Теж вона була учасником туристичних ярмарків, виставок та тематичних конференцій, від імені заснованої нею асоціації. Ставши власником
вражаючої етнографічної виставки, Мар’яна Мереу організувала «Школу бабусь»,
покликану навчити тих, хто цікавиться ремеслом прядіння, ткацтва, шиття або
вирощування та обробки конопель, а також виготовлення готових виробів.

Мар’яна Мереу перетворила свій дім на «школу бабусі», тобто на місце, де вона прагне передати свої
навички: «Я змалечку берегла і доглядала за всіма домашніми предметами, з малого не викидувала нічого: ткацький
верстат завжди був в нас вдома, бабуся і мама завжди працювали і я вловила смак до шиття, ткацтва, прядіння. Мені це подобається, я займалася би цим весь
час. Я б не робила нічого іншого, якби у мене був вибір. Я б шила, ткала, пряла, і хочу,
щоб якомога більше людей або якомога більше дітей були зацікавлені вчитися цьому. У мене вікових обмежень немає. Я багато працювала тут, у селі, також організувала посиденьки,
майстер-класи».

Мар’яна Мереу стверджує, що, на жаль, іноземці
більше цінують наші традиції: «Минулого року приїхала сім’я з Франції, і я
показала їм, як працювати на ткацькому верстаті, а потому вони рушили до Марамурешу
навчитися косити траву. Вони платили за те, щоб навчитися косити. От, така
ситуація нашого суспільства. Мало хто з молодих людей ще вміє косити».

Мар’яна Мереу пристрасно
розповідала нам про те, як вирощувати коноплі. З конопляних ниток вона тче рушники та народні костюми: «Вже сьомий рік вирощую коноплю. Як почала я цим займатися? Жінка, якої вже немає, мала коноплю на горищі і так я почала її вирощувати. Працювати з нею важко, і отримати дозвіл важко, коли думаєш, що все прояснилося, з’являється щось інше. А обробляти коноплю важко: спочатку вона висихає, а потім ми замочуємо її у воді протягом тривалого часу. Її покриваємо камінням, щоб тримати під водою, і через тиждень, коли волокно
починає відокремлюватися від деревини, виймається з води, знову промивається і висушується. Вона гарно відбілюється, а потім починається процес відбивання та вичісування, готуючи її до
прядіння. Це просто, але
процес довгий і складний. Подумайте
все це виробляється нашими руками, з простої рослини виходить сорочка! Скажу вам чесно, я роблю це не заради грошей. Але мені шкода, що мою роботу ніхто не
цінує.»

Мар’яна Мереу також шкодує про те, що виставлені
на продаж вироби, що вона виготовляє з жінками та дівчатами,
які навчилися працювати і продовжувати традиції, не оцінюються за їх справедливою вартістю: «Якщо за пару вовняних шкарпеток з конопляної нитки вимагаємо 50 леїв (10 євро), люди кажуть, що це дорого. Але цю пару шкарпеток ми не виготовляємо
за день! Влітку можна носити вовняні шкарпетки, щоб не
потіти».

І тому що вона все ще працює з коноплями, Мар’яна
Мереу також ініціювала захід «День коноплі», що минулого літа відбувся вчетверте. Зацікавлені мешканці села, а також туристи ознайомилися із процесом
виготовлення народного одягу з текстильного волокна, так
як це робили колись наші предки, бо в кожному домогосподарстві вирощували і обробляли коноплю. Наша співрозмовниця сподівається на більшу підтримку народним традиціям: «Я
все-таки сподіваюся, що чиновники прокинуться, і платитимуть людям, які займаються
збереження традицій, а також тим, хто навчається, ремеслам. Я знаю, що в інших
країнах платять і старим, і молодим, і тим, хто знає, і тим, хто вчиться
ремеслам, тому що для кожної людини мотивація є головною рушійною силою. Нехай
їм не буде соромно, що вони селяни, нехай не буде соромно, що вони румуни,
нехай не забувають рідну мову, своє вбрання. Кажуть, що культуру нації треба
носити у світі як святковий одяг! Закликаю всіх хоча б раз в житті спробувати
потримати в руці веретено. Бо якщо ви не вмієте цього робити, ви не вмієте й
цінувати».

Покладаючи свої сподівання у туристичний потенціал району, на його талановиті мешканці, Маріана Мереу та члени її асоціації, прагнуть, щоб село Геоаджіу де Сус стало якомога помітнішим на туристичній та
культурній карті повіту.