Шарлоттенбург – село кругле, мов яблуко
Розташований в 50 км від Тімішоари (захід), Шарлоттенбург є єдиним круглим селом у Румунії. Воно було засноване в 1770 році 30 сімями швабів, які прибули сюди під час другої хвилі колонізації з регіону Баден-Вюртемберг.
România Internațional, 11.02.2014, 01:30
Колонізація Банату у ХVIII столітті була широкомасштабним систематичним заходом, продуманим до найменших дрібниць австрійською адміністрацією. Села, міста та вулиці були намальовані на карті з симетрією, яка відображала культуру абсолютизму в архітектурі та урбаністиці епохи. ”
Розташований в 50 км від Тімішоари (захід), Шарлоттенбург є єдиним круглим селом у Румунії. Воно було засноване в 1770 році 30 сім’ями швабів, які прибули сюди під час другої хвилі колонізації з регіону Баден-Вюртемберг, Лотарингія чи Південний Тіроль з Німеччини, в часи імператриці Марії Терезії. Історики кажуть, що сім’ї привезли з собою плани для круглого села. ”Посеред села знаходиться крита криниця з дуже доброю водою. Довкола криниці — плантація шовковиць, за якою розташовані хати, які мають у дворі стайню і сарай. За ними — сад, де знаходяться виноградники. Жодна хата ні на палець не вища за іншу, ні на крок не віддалена від іншої, маючи дуже гарний симетричний стиль; так само, як і чотири входи в село, розташовані на тій самій відстані один від одного”. Так описав село Шарлоттенбург 5 березня 1779 року Йоганн Каспар Штойбе, автор книги ”Листи з Банату”.
Історія села не дуже відрізняється від історії всієї місцевості. В залежності від окупації Банату, змінилися й власники села, угорці чи австрійці до 1921 року, коли земельна реформа наділила селян землею. На початку ХХ століття поблизу села Шарлоттенбург був створений мисливський парк, який заселили ланями, привезеними з Сербії, та благородними оленями з Богемії. На початку тут полювали засновник парку граф Зігфрид фон Вімпффен зі своїми гостями, пізніше — керівники-комуністи, і врешті-решт — любителі полювання з Європи. У парку та його околицях полювали й полюють на диких кабанів, козуль, лисиць, вовків, зайців, дрохви та перепелів.
Громада була порівняно замкнутою до Другої світової війни, коли частина чоловіків не повернулася з бою, а в 1945 році 43 з них були засуджені на каторжні роботи та депортовані в СРСР. Село пройшло й через процес колективізації. Землі людей були націоналізовані, а всі селяни були змушені працювати в сільськогосподарських кооперативах. Ерхард Бервангер, один із синів села, зробив по Інтернету веб-сторінку під назвою sarlota.de, на якій воскресає в пам’яті атмосферу Шарлоттенбургу 60-их років: ”Молитва, яка проводилася наприкінці жовтня, залишилася в моїй пам’яті як найважливіше свято села. Тоді зустрічалися всі члени родин, різали півня, подавали соус із хрону та м’ясо. Садки хат за топографією села були відносно великими і дозволяли у великій мірі самозабезпечуватися всім необхідним. Проте в ніякому разі це не було ідилічним життям. Докладалося багато праці, яка переривалася лише в неділю та релігійні свята. Через експропріацію земель селян вдарили в їхнє життєво-важливе місце. Найгарнішим був період, коли зацвітали акації та липи, коли п’янкий запах лісів огортав село. Чи влітку, під час сінокосу. Коли заходило сонце, з мисливського парку було чутно рев оленів. Пізніше, восени, в сади набігали кабани і потрібно було охороняти сільськогосподарські культури. Для цього будували ”пушки”, які працювали на карбіді і здіймали великий галас, люди сиділи біля вогнища перед солом’яною сторожкою й іноді дядько Філіпп розповідав мені, як було ”раніше”, про депортацію в Росію, про його понад дворічні скитання Німеччиною в дорозі додому, до Шарлоттенбургу”.
Сьогодні в Шарлоттенбурзі живе лише один німець. Мірча Сирбу є секретарем комуни Богда, до якої належить сьогодні Шарлоттенбург. Я запитала його, що сталося з громадою швабів круглого села: ”Після 1990 року число етнічних німецьких сімей зменшилася до 5-6, з яких залишився лише один етнічний німець, який і сьогодні проживає в тому селі. Він не захотів повертатися до Німеччини, маючи досить похилий вік. Сьогодні хати, продані швабами, стали власністю мешканців різних професій з Тімішоари — викладачів, інтелектуалів, митців. Вони відремонтували ті хати і проживають в них улітку та на вихідних. В Шарлоттенбурзі немає туристичного пансіонату, лише в Алтрінджені, сусідньому селі. Але дороги асфальтовані, туди можна легко добратися”.
Шарлоттенбург є єдиним селом на території сучасної Румунії, збудованим у формі кола. Через це Міністерство культури й культів оголосило його історичною пам’яткою, як розповів Мірча Сирбу: ”Згідно з законом, місцевість має особливий статус. Будь-яка економічна діяльність, будь-який будинок можна здійснити тільки з дозволу Міністерства культури, бо наше село є унікальним у Румунії, і ми, місцеві органи влади, спробували його захистити, щоб не зруйнувати його вигляд. Всім тим, хто подав до нас заявку на отримання дозволу на будівництво, ми сказали, зміни можна проводити тільки з дозволу фахівців, щоб ця місцевість не змінила свого колишнього вигляду.”
Сьогодні село дуже подібне на яблуко. В його центрі — церква й школа, символічні зерна громади, від якої залишилося лише майже ідеальне коло будинків. 199 постійних мешканців села підтримують в ньому життя, у відсутності городян, які відвідують його лише у вихідні для відпочинку. Існує залізнична зупинка за 2 км від села та телефонний зв’язок. Це не туристичне село, але оцінюють, що для зведення будинку в Шарлоттенбурзі потрібні 20 тисяч євро. Проте будьте обережні і отримайте дозвіл від мерії…
