Традиція розписаних хрестів з епітафіями продовжується в Сепенці
Хоча в нашій культурі смерть оповита сумом, у повіті Марамуреш, у н.п. Сепенца, у 1935 році була започаткована традиція того, що згодом стане Веселим кладовищем.
Ana-Maria Cononovici, 11.07.2023, 04:48
1935 був роком першої надгробки в цьому
цвинтарі, а сьогодні на сепинцькому цвинтарі понад 800 кольорових надмогильних
пам’ятників, тобто хрестів, вирізьблених з дубового дерева, він ставши
унікальним музеєм під відкритим небом та визначним туристичним об’єктом. Кладовище
стало візиткою села. Відвідувач може тут помітити, що деякі хрести намальовані
з обох боків. З одного боку вміщено опис життя похованого, з іншого – опис
причини смерті. Більшість хрестів написані з орфографічними помилками та
архаїчними варіантами написання.
Це вже третє покоління майстрів різьбярів, які пов’язують свої імена з тутешньою
традицією хрестів. Історію
цієї традиції розповіла нам Ана-Марія
Стан, донька Думітру Поп-Тінку, учня Стана Йоана Петраша, першого різьбяра цих хрестів і дружина того, хто нині продовжує цю традицію, він будучи племінником ініціатора Стана Йоана Петраша: «Тато мій був
учнем Стана Петраша з 9-річного віку. Потім він продовжив навчання, поїхав до
Тімішоари і повернувся після смерті Стана Петраша в 1977 році, і з тих пір він
продовжував традицію, поки, на жаль, помер на 67-му році життя. Мій батько дуже
любив село, будучи родом із Сепенци, і працюючи та будучи учнем Стана Петраша
він напевно полюбив це ремесло і продовжив його. Зі своїми намальованими
хрестами Стан Петраш практично допоміг нам, місцевим жителям, легше пережити
смерть, адже вона все-таки частина нашого життя. Для нас це нормальне явище.»
Була навіть висунута гіпотеза, що Стан Йоан Петраш (1908-1977) був натхненний культурою
даків, які вважали смерть радісною подією. Ана-Марія Стан: «У мого батька, як у Стана Петраша, було 2 дочки. Протягом
багатьох років він підготовляв кількох продовжувачів цієї традиції. Я вийшла
заміж у 2011 році, і мій чоловік працював з моїм батьком. Ну, не завжди. Після
того, як ми одружилися, мій чоловік почав допомагати батькові тут у майстерні,
допомагав з різними справами, і так він навчився цьому ремеслу. У нас є син,
але якщо хтось інший полюбить це ремесло, то мій чоловік готовий буде його
навчити».
Ми запитали у Ани-Марії Стан, чи є улюблена епітафія у відвідувачів цвинтаря: «Найпопулярніша епітафія
на Веселому кладовищі – є епітафія тещі,
автором якої був мій батько. На ній написано: «Під цим важким хрестом/ лежить
моя бідна теща/ Якщо б вона жила три дні довше/Під цим хрестом лежав би я, а
читала це вона.»
Хрести на Веселому цвинтарі є коштовностями, які можна поставити поряд з будь-якими
великими витворами та шедеврами, вони є свідченнями нації, обдарованої великою благодаттю, нації зі справжнім творчим
покликанням. Розмальовуючи хрести, автори надихалися повсякденним життям людей, їхніми почуттями та переживаннями. На них висвітлено практично все життя померлих. Хрест – це дзеркало покійного, все його життя описано на тому хресті. Надмогильними, які
прославили у світі село Сепенца, своєрідні як синім кольором, у який вони розмальовані, так і віршами, здебільшого жартівливими, які описують життя покійного. Усі вони написані мовою, характерною регіону. Думітру Поп Тінку зізнався, що хоча він більше не використовує ту саму мову у своєму повсякденному
житті, суворо зберігає її на хрестах, дотримуючись прикладу ініціатора.
Ана-Марія Стан, дочка Думітру Поп Тінку, розповіла
нам про те, як виготовляють хрести, і запросила нас до майстерні, де працює її
чоловік: «Ми знаходимося, у н.п. Сепенца, в Меморіальному будинку Йоана Стана
Петраша, де ви можете побачити, чим займався Стан Петраш упродовж свого життя.
Так само мій батько, який, у свою чергу, залишив кілька картин і, звичайно,
майстерню, де працює тепер мій чоловік. Ви можете наживо побачити як виготовляються
і оздоблюються хрести. Це припускає кілька етапів, починаючи з розпилу
деревини, яка готується на обробку і сохне близько 7 років, і лише опісля за приблизно
3-4 тижні від замовлення, хрест готовий. Тут хрест не ставлять у момент, коли
хтось помирає. Приблизно через рік сім’я приходить і робить замовлення. З того
моменту процес займає десь 3-4 тижні».
Веселе кладовище у Сепенці, одне з найвідоміших місць у світі, яке
розповідає про румунську традицію та культуру, щороку приваблює тисячі
туристів.
