Перший Національний кінофестиваль для незрячих
Десять старих і нових румунських фільмів були представлені на І-му Національному кінофестивалі для незрячих. Захід, проведений у Бухаресті з 15 по 19 травня, дав можливість незрячим та бажаючим отримати інший досвід побачити цілу низку гарних фільмів.
Ana-Maria Cononovici, 09.06.2015, 10:20
Десять
старих і нових румунських фільмів були представлені на І-му Національному
кінофестивалі для незрячих. Захід, проведений у Бухаресті з 15 по 19 травня,
дав можливість незрячим та бажаючим отримати інший досвід побачити цілу низку
гарних фільмів.
Вони змогли подивитися кінострічки Аферім! румунського
режисера Раду Жуде, У вівторок, після Різдва – Раду Мунтяну, Білі ворота – Ніколая Марджіняну, Роксанн – Валі Хоті, Орден за честь та Позиція дитини,
обидва Келіна Петера Нетцера, За пагорбами – Крістіана Мунджіу, Про людей і
равликів – Тудора Джурджу, LoveBuilding – Юлії Руджіни та Америка, ми йдемо – Резвана Севеску.
Впродовж
п’яти днів фестивалю його газдами були кінематограф ім. Ельвіри Попеску та
кінематограф музею румунського селянина, де фільми були представлені зі
звуковим описом, який лунав із навушників, схожими з навушниками для
одночасного перекладу, вручених при вході до зали.
Фестиваль
був організований Фондом Подорожуюча
книга в партнерстві з Асоціацією для просування
румунського кіно. Ми запросили до мікрофона Габрієлу Діму, менеджера проекту й
представника Фонду Подорожуюча книга, як розповіла як виникла ця ідея:
Фільми із закадровим описом відеоряду або тифлокоментарем були створені в
Румунії у 2007 році й були дуже добре прийняті незрячою публікою і не тільки
нею. Починаючи з 2009 року, щороку на Міжнародному кінофестивалі Трансільванія
проводяться й покази фільмів з тифлокоментарем. Але фестиваль проводиться один
раз на рік і цього не достатньою. Саме тому що вони були дуже добре сприйняті, ми вирішили, що
потрібно краще популяризувати й просувати цю можливість, як серед громадської
думки, тому що дуже важливо, щоб прості люди знали, що є фільми й для людей із
вадами зору, і особливо для кінематографічної галузі: продюсерів, режисерів,
кінодистрибюторів, кінематографів. І це таким чином, щоб, коли створювався
фільм, було взято до уваги можливість зробити його відразу ж адаптованим. Не
працювати над його доступністю пізніше, а із самого початку його появи на ринку
мати кінострічку у всіх доступних формах. Тому ми вирішили, що кінофестиваль
для незрячих, організований у Бухаресті, скористався б кращим просуванням, мав
би більше впливу на національному рівні, тож ми вирішили організувати його.
Румунські
кінопродюсери прийшли у захват, почувши про цей проект, оснований на ідеї, що
життя не закінчується лише тому, що ти втратив зір, і що й надалі ти можеш
насолоджуватися всіма видами мистецтва. З подробицями Габрієла Діма: Цей
випуск фестивалю ми присвятили румунському кіно з двох причин: зараз є потяг до
кінематографії, а з іншого боку – люди цієї галузі дуже добре відгукнулися на
наше прохання робити фільми доступними. Було достатньо подзвонити чи надіслати
електронного листа і відповідь була: так, і не було потрібно укладати багато контрактів. Ми
знаходимося на початку, і для показу іноземних фільмів потрібно було докласти
додаткових зусиль, щоб отримати дозвіл на авторські права. Ми вирішили, що на
першому фестивалі поширюватимемо тільки румунські фільми, для яких набагато
легше отримати дозвіл, а іншою причиною є те, що нашою метою є працювати, в
першу чергу, з румунською
кіноіндустрією.
Тифлокоментар
робить фільми доступними як для незрячих, так і для людей, які погано бачать.
До саундтреку фільму додана стрічка, яка містить дуже важливі додаткові
пояснення для справжнього розуміння дії фільму. Габрієла Діма розповідає: Це означає, що в перервах між репліками акторів вставляють елементи як міміка,
жести, декорації, костюми, відносини між героями, будь-яку інформацію, яка
допомагає зрозуміти фільм. Тому що в певний момент за допомогою декорацій,
тіней, світла, певних емоцій режисер намагається передати щось всією цією
конструкцією, а ми за допомогою закадрового опису відеоряду повинні підкреслити
і це. Зізнаюсь, що кадри, які є комплексними і не містять діалогу, а лише
зображення, найтяжче описувати. Наведу приклад: остання хвилина з Білих воріт потребувала 45 хвилин перегляду, щоб її можна було
описати. 45 хвилин ми дивилися той уривок, щоб передати те, що хотів сказати
режисер: зробити зв’язок із початком фільму, пов’язати історію до кінця. Це
означає опис, і цей опис з’являється лише в перервах між репліками акторів,
саме тому відповідні фільми адресуються усім.
Окрім
цього, наша співрозмовниця розповіла, що люди, які вже бачили фільм, сказали,
що першого разу вони пропустили дуже багато цікавих і важливих речей, про які
почули в тифлокоментарі. Чому так стається – пояснює Габрієла Діма: Ми зробили доступним фільм Аферім!, тому
що він був представлений пізніше, а ми дуже хотіли мати його на фестивалі. Над
ним працювало багато членів нашої команди. Там є уривок, де головного героя
катують. І через звук у момент, який ти описуєш, ти маєш тенденцію припускати,
що ті, хто дивиться на це мають ті ж самі емоції, що й ти. Ми
усвідомили, що нам дуже заважає шум, крики катованого, через що ми вимкнули
звук і подивилися тільки на верхню плівку. Ми побачили лише обличчя: на тих
1835 людей, які дивилися на катування як на звичайну виставу, на їхніх обличчях
не було й краплі співчуття. Якби не було того звукового опису, ти б припустив,
що вони відчувають те ж саме, що й ти зараз, і це є помилковим. Знову ж, це ще
одна перевага, яку дає тобі закадровий опис відеоряду.
Якщо перший випуск
фестивалю не мав премій, то наступного року організатори планують започаткувати
змагання між продюсерами адаптованих короткометражних фільмів.
