Ватага “Непосидько”
Ватага Непосидько є найгарнішим гуртом дорослих людей, які роблять надзвичайні речі для дітей. Таким є коротко визначення найулюбленішої дитячої театральної трупи, якій вже впродовж багатьох років вдається викликати усмішки на обличчях дітей.
România Internațional, 03.06.2014, 00:37
Ватага ”Непосидько” є найгарнішим гуртом дорослих людей, які роблять надзвичайні речі для дітей. Таким є коротко визначення найулюбленішої дитячої театральної трупи, якій вже впродовж багатьох років вдається викликати усмішки на обличчях всіх тих, хто приходить на їхні вистави.
Це не прості театральні вистави, а інтерактивні, на яких дітей запрошують поаплодувати, піднятися на ноги, повернутися до батьків і заспівати їм, пошуміти, інакше кажучи — долучитися до акторів і брати активну участь, а не залишатися пасивними глядачами, зануреними у темряву впродовж години. Наприкінці тих 60 хвилин, на протязі яких діти послухали розповідь, але й співали на всю потужність своїх легенів, вони виходять із зали, переповнені енергією, яку несуть із собою далі. ”Знаєш, що подобається мені у ватазі ”Непосидько”? Те що на їхньому обличчі читається радість”, – каже Ірина, їхня вірна глядачка, яка не пропустила жодної премєри за останні 6 місяців.
Ми запитали Мірелу Ретеган, відому й під іменем Тітонька Ведуча, яким є рецепт успіху Ватага ”Непосидько”: ”На мій погляд, рецепт цього успіху є звичайність, нормальність, з якою ми підходимо до відносин з батьками та дітьми, серйозне ставлення до нашої роботи та простота. Ватага ”Непосидько” пропонує годинну виставу, на протязі якої батьки і діти забувають про всі проблеми, з якими прийшли на виставу, але на відміну від інших труп чи інших рецептів, тема, яку порушуємо ми, має подвійний характер. З того, що ми кажемо на сцені, батьки розуміють одне, а діти — інше, але йдеться про одне й те саме, ми маємо на увазі ту ж проблему. Ми створюємо емоцію, із наших вистав ідуть із усмішкою на обличчі і батьки, і діти, але кожен по-своєму.”
Дівчинка “Непосидько” є головною героїнею, довкола якої сплітаються усі історії. Вона має 7 партнерів для гри, за якими наглядає Тітонька Ведуча, яка є не тільки майстром церемоній, а й втіленням мами, яка завжди піклується про те, щоб з дітьми не сталося нічого поганого. Хоча всі вони дорослі, кожен з них втілює певний тип особистості, знайомий батькам у їхньому щоденному житті.
Мірела Ретеган розповіла, як зустріла Веро Келіман, дівчинку “Непосидьку”: ”Веро я зустріла на морі, на ігровому майданчику для дітей. Я побачила й почула, як вона говорила з однією дитиною, мені дуже сподобалася її енергія і те, як вона підійшла до тієї дитини. Я запитала її, чим вона займається, вона сказала мені, що там працює. ”Добре, — сказала їй я, — коли приїдеш в Бухарест — знайди мене”. Я вже давно планувала зробити гурт дорослих, які б ставили вистави для дітей. Вероніка була кнопкою, з якої розпочалася вся історія, тому що довкола неї я побудувала дівчинку Непосидьку та інших героїв, які прийшли з часом, але вона залишається головним героєм ватаги.”
Перед тим, як стати дівчинкою Непосидою, Веро Келіман не знаходила свого місця. Вона каже, що зустріч з Мірелою Ретеган змінила її життя: ”З дітьми в мене довга історія. Перші мої гроші я заробила в 11 з половиною років, коли почала доглядати за дитиною однієї сусідки, яка була мені дуже дорогою. Якщо подумати, то я весь час мала особливі відносини з дітьми. Три місяці я працювала в Конкордії (прим. авт. — гуманітарна організація для дітей та молоді). Мені було 18, я була дуже молодою і це був надзвичайний досвід. Я перебувала з ними з пятниці до неділі, проводила з ними час і була їм… вони казали мені ”мама”. Для мене було дуже важко, в певний момент я не змогла більше туди ходити. Багато з них мали багато проблем, я в свою чергу була дитиною. Іноді я знала, як справитися із ситуацією, іноді, зізнаюся, ні. На морі я вперше побачила моїх колег по роботі, як вони працюють, і так я усвідомила, що цим хочу займатися. Коли я приїхала в Бухарест, моє життя повністю змінилося. Перше, що я зробила, я подзвонила мамі і сказала: все, я знаю, що буду робити.”
Мірела Ретеган каже, що в ній зібрані всі дівчатка світу. Дівчатка, які ставлять запитання, які не хочуть збирати свої іграшки, які готові врятувати кожну душу, навіть душу відьми Тура Вура. Мірела Ретеган розповідає про своїх героїв: ”Дівчинка Непосида розбещена, вона наймолодша в сімї, отримує багато солодощів, іграшок та розуміння від інших. Вона не є нахабною, але це допитлива дівчинка, смілива, розбещена настільки, щоб вміти добиватися своїх інтересів. У дівчинці Непосидьці зібрані всі дівчатка, яких ми знаємо і якими ми не були. Дзвоник ставить різні загадки з позиції того, хто володіє всіма відповідями. Ми не входимо в дидактичну зону саме тому, щоб не налякати дітей, тому що вони вже ситі вихованням, яке отримують. Тура Вура є протилежністю Доброї феї, і в наших виставах вона є прикладом того, що не слід робити. Не будучи лякливою, є Лісовичка, є Баба Яга, побачивши яку, ми не будемо спати вночі, це дивачка, яку ми зустрічаємо у суспільстві в усіх характерах, яких не бажаємо мати поблизу наших дітей і, які хотіли б, щоб вони впізнали якнайскоріше, щоб уникнути з ними взаємодії.”
Вони розпочали з анімації на заходах та дитячих святах. Продовжили невеличкими театральними виставами в Музеї румунського селянина. А потім — почали їздити по Румунії з кампанією ”Маєш книгу — передай її далі”. Зали, в яких вони проводили свої вистави, стали замалими. Потім прийшла черга, звичайно ж, телевистави, з компакт-диском вічно дитячих тем, як називає його Мірела, та оригінальних пісень, які швидко стають хітами з кількома тисячами переглядів. Останній їхній подвиг: флеш-моб з 2 тисячами осіб, які зявляться у відеокліпі ”В мене є маленька хатка”, який вже став відомим серед малюків.
Мірела каже, що тільки небо є межею: ”У мене є план, зроблений ще відколи почала існувати ватага ”Непосидько”, починаючи зі свят для дітей. Все, що видно зараз, було в моєму плані. Останнім в моєму плані є розважальний парк ”Непосидько” десь за Бухарестом, в лісі, де ми зберемо все, що побудували за всі ці роки. Мені дуже хотілося б, щоб існувала дівчинка Непосида, яка б прийшла на допомогу матерям Румунії. Дітям потрібні приклади та орієнтири, і я хотіла, щоб в Румунії існували орієнтири для дітей. Трішки більша Мінні, менш блискуча Ханна Монтана. Ми хочемо створити щось румунське.”
Отже, не дивуйтеся, якщо одного дня ви пройдете повз мікроавтобуса, на якому буде написано ватага “Непосидько”. До того часу вивчайте рядки: ”В мене є маленька хатка, ось так і ось так, і дим із неї вється, ось так і ось так. Я стукаю у двері, ось так і ось так, і витираю взуття, ось так і ось так! ” Ні, ці рядки навіть не повинні мати філософського сенсу. Дітям вони подобаються і ви їх будете чути дуже часто.
