Від евакуації до освітніх ініціатив
Катерина Єрська з Маріуполя розповідає про Український дім у Клужі та Урбанрух «У міста є Я».
Аліна Околот, 29.03.2025, 06:43
Під час початку повномасштабного вторгнення Катерина Єрська волонтерила в центрі підтримки в Маріуполі. Вона надавала першу домедичну допомогу, працювала на складі медикаментів, годувала та підтримувала людей.
Коли перебування в місті стало занадто небезпечним, дівчина вирішила евакуюватися. Дивом їй вдалося врятуватися — під час обстрілу автівки кулі пролітали зовсім поруч. Після пережитого Катерина певний час мешкала в Одесі, де проходила реабілітацію та лікування. Згодом переїхала до румунського міста Клуж-Напока, де живе й нині.
У нашому інтерв’ю Катерина Єрська поділилася своїми враженнями від Румунії, розповіла про роботу в Українському домі в Клужі та нову діяльність в освітньому проєкті Урбанрух «У міста є Я».
̶ Катерино, як ви опинилися в Румунії і чому обрали для проживання саме Клуж-Напоку?
̶ Власне, до початку повномасштабного вторгнення я мешкала в Маріуполі. Після того, як мені вдалося евакуюватися з міста в березні 2022 року, я деякий час проживала в Одесі. Однак ситуація там також була досить небезпечною: було багато прильотів і часті блекаути. Бувало, що кілька діб взимку не було світла. Тому я виїхала спочатку до Молдови, а потім — до Румунії, в Клуж. У мене тут були знайомі, які казали, що це дуже затишне європейське місто.
̶ Чи були у вас складнощі з адаптацією, і чи став мовний бар’єр перешкодою на цьому шляху?
̶ Тут багато іноземців, а також румунів, які розмовляють англійською мовою. Коли я приїхала, я знала лише англійську серед іноземних мов, тому процес адаптації був досить легким. Люди добре володіють англійською, легко переходять на неї, і складається враження, що вони із задоволенням заводять small-talk саме англійською. Звісно, в побуті вони користуються румунською, але також добре знають інші мови. І коли є можливість, охоче їх використовують.
̶ Як нам відомо, за підтримки місцевої громадської організації вимушені переселенці створили Український Дім у Клужі для взаємної підтримки. Катерино, розкажіть як комунікаційна менеджерка проєкту більше про його діяльність.
̶ Якщо на початку повномасштабного вторгнення Український дім займався збором речей та продуктів для задоволення потреб першої необхідності, то згодом запити людей стали менш ургентними. Вони більше почали стосуватися соціалізації: вивчення мови, отримання підтримки щодо ментального здоров’я, проведення часу для людей похилого віку, а також для молодих мам і дітей. Наприклад, зараз у нас працює дошкільна група, схожа на український садок, де викладає вчителька з Одеси.
̶ Скільки нині людей відвідує Український Дім у Клужі та які активності ви організовуєте?
̶ Наразі нас регулярно відвідує понад 1000 українців, і це люди з різними запитами. У нас є коворкінг для тих, хто працює віддалено, а також бібліотека української літератури для дітей, підлітків і дорослих. Крім того, у нас є колекція румунської літератури. Багато заходів проводять волонтери. Наприклад, наші майстрині організовують воркшопи з виготовлення патріотичних браслетів або паперових виробів. У нас є клуб української вишивки, простір для рукоділля, де жінки в’яжуть шапки, шкарпетки, килимки і відправляють їх на допомогу Україні. Такі активності ми проводимо регулярно.
̶ Нещодавно в Українському Домі відбулася презентація патріотичних шоперів, малюнки до яких створили українські діти, що мешкають у Клужі. Розкажіть детальніше про виникнення цієї ідеї.
̶ Ми їх зробили спеціально для того, щоб дарувати дипломатам та іноземцям. Перший такий випуск діти подарували нашому панові послові Ігореві Прокопчуку, щоб він їхав від нас з натхненням і розрадою, а не просто був навантажений проблемами. У свою чергу, посольство привезло нам чудові книжки зі шкільної програми. На жаль, у Клужі немає україномовної школи, бо щільність і кількість діаспори поки що не дозволяють цього зробити. Але школярів багато, і це дуже цінно, що вони можуть потримати та почитати українську книжку.
̶ Катерино, окрім Українського дому в Клужі, ви також почали працювати над освітнім проєктом Урбанрух «У міста є Я», що допомагає підліткам з різних міст України впливати на розвиток громад через неформальну освіту. Розкажіть про цю ініціативу більше.
̶ Цільова аудиторія цього проєкту — старшокласники. Ми умовно визначаємо її як 13–17 років. Це активні школярі, які зацікавлені в трансформаціях своїх міст, їм цікаво, як вони влаштовані та як їх можна покращити. Ось, наприклад, уявіть: є занедбаний парк, але як дітям зрозуміти, хто за нього відповідає, як сприяти змінам, куди звертатися. (…) Власне, як це влаштовано: коли починається хвиля, вона триває три місяці. Протягом цих трьох місяців діти раз на тиждень збираються і разом з ментором вивчають одну з одинадцяти тем. Перша тема — вступна: «Місто та його якості». Ми розповідаємо, як влаштоване місто, чому одні міста здаються нам депресивними та похмурими, а інші — сонячними та зеленими, в яких хочеться бути. Далі — більш прикладні теми: як працює безпека в місті, як влаштований транспорт, екологія, чи працює розподільний збір сміття тощо.
̶ Окрім опрацювання цих одинадцяти тем, як нам відомо, діти також створюють свій власний проєкт покращення міста. Наведіть, будь ласка, приклади.
̶ Наприклад, в Миколаївській області діти спроектували, як може виглядати антистресова зона біля дитячої обласної лікарні, бо це типова похмура будівля, і, звичайно, там рідко трапляються приємні моменти для дітей. Школярі з Вінниці проводять серію воркшопів і лекцій з безбар’єрності, які містять практичну частину. Наприклад, вони пропонують учасникам цих воркшопів екскурсійний маршрут Вінницею в кріслі колісному, щоб продемонструвати проблеми з бар’єрністю та доступністю в місті.
Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.
